Релігії Стародавньої Індії

Це сукупність релігійних поглядів та обрядів, які сформувалися в II тис. до н.е. у басейні річки Інд у середовищі індоаріїв на грунті первісного тотемізму. Вони історично передували індуїзму. В цей час люди поклонялися зооморфним істотам, існував також культ дерев. У розвитку давньоіндійських релігій можна виділити дві доби: ведичну та брахманську. Доба ведичних релігій отримала свою назву від давньоіндійських джерел Вед (від санскр. – «знання»), які вважаються священними.

У Ведах описуються боги, важливі сторони ритуалу та обрядності. Ведична традиція існувала майже 1 тис. років на усному рівні. Після певних видозмін і доповнення вона була записана в першій половині І тис. до н.е. і створила так звану ведичну літературу. Об'ємна ведична література поділяється на чотири групи: Самхити, Брахмани, Аран'яки і Упанішади. Вони розташовані в такій послідовності, в якій історично виникли і розвивалися. Кожна група цієї літератури не є єдиним цілим. Самхити, наприклад, складаються з чотирьох збірок: Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа.

Найдавнішою за часом створення і найбільшою за обсягом вважається Ригведа (1018 гімнів і 1005 віршів). Більшість її гімнів присвячено прославленню богів і сил природи, котрі розглядаються як могутні, милосердні, мудрі божества. До них зверталися у проханнях і молитвах, їм приносили жертви. Вважалося, що життя людини, її багатство, блаженство і спокій цілком залежать від цих жертв. Жертвопринесення богам з метою отримання від них бажаного було центральним моментом ведичної релігії, тому вона за характером може вважатися обрядовою. В жертву богам найчастіше приносилася їжа.

Велике значення в богошануванні в цих релігіях надавалося співу гімнів, магічним заклинанням. Тому ряд збірників Самхит містять мелодії, які супроводжували культові дії, різні магічні заклинання.

Весь пантеон цих релігій складається з великої кількості богів (у Ведах згадується близько 3400 богів), які поділяються на земних, атмосферних, небесних. Важливе місце у цей період займають також різноманітні божества, напівбоги, міфологізовані діячі, ворожі сили.

Найпоширенішим було поклоніння богові вогню Агні як першооснові всього існуючого, богові Сонця - Сур'ї і володарю земних і небесних вод, покровителю скотарства - Варуні. Достатньо популярним був і культ предків. Світ; за Ведами, створений або з води ворожими силами (девами і асурами), або з яйця богом Праджанаті чи Брахманом. Всесвіт складається з п'яти елементів - води, землі, вогню, повітря, ефіру (акоша).

Друга, брахманська доба давньоіндійських релігій, пов'язана з написанням іншої групи книг - Брахманів (тобто книг, написаних брахманами-жерцями і для брахманів). Вони являли собою коментарі до Самхитів і мали в основному ритуальний характер, були спрямовані на зміцнення авторитету жерців і поглиблення кастового поділу суспільства. Брахманська доба відзначається зміною ритуалу, створенням різноманітних коментарів до Вед - Брахманів та Аран'яків, а також релігійно-філософських трактатів -Упанішад.

Виникнення цієї літератури стало необхідним у зв'язку з тим, що виокремилася каста духовних учителів (жерців) і виконавців обрядів - брахманів, поширилось явище аскетизму.

Якщо Брахмани носили ритуальний характер, то Аран'яки і

Аран'яки (від санскр. – «лісні тексти» ) - книги, в яких викладені правила для пустельників, старців, що намагались на самоті пізнати істину і її природу.

Упанішади (від санскр. - сидіти біля вчителя з метою пізнання істини) - ряд текстів, які являють собою короткий виклад релігійно-філософських роздумів легендарних чи напівлегендарних мудреців (десь біля 108 авторів).

На відміну від іншої ведичної літератури, в Упанішадах центр уваги переноситься з уявлень про зовнішній на внутрішній світ людини. Тут дається визначення таких категорій, як «брахман» і «атман» першооснов буття. «Брахман» у багатьох текстах розглядається як абсолютна субстанція, першооснова і першопричина всього існуючого, початок і кінець усіх істот. «Атман» же - дихання або окрема персональна людська душа.

Світ, згідно з вченням цього періоду, керується загальними законами карми (закон відплати - залежність наступного стану душі від реальних вчинків особи), якій підкоряються як боги, так і люди. Панівною в цей час стає концепція реінкарнації (переселення душ) та необхідності звільнення від нескінченних змін своїх станів (повторення народжень і смертей - сансара).

На початку 1 тис. до н.е. у Стародавній Індії складається брахманізм: ведичні боги, які уособлювали природу, поступаються місцем кастовим богам.

Брахманізм справив великий вплив на виникнення і розвиток таких національних релігій, як індуїзм, джайнізм, та світової релігії, зокрема буддизм.