8.3. Історія, сучасний стан і тенденції розвитку релігій у Чернівецькій області

Вивчення релігієзнавства передбачає знання не лише релігії як такої, її теоретично-доктринальних особливостей, різновидів віровчення, культової практики, але й конфесійної специфіки того чи іншого регіону, В цьому відношенні Чернівецька область - унікальний регіон. Він має свої особливості, власні історично зумовлені релігійні традиції Йому притаманні багатонаціональний і багатоконфесійний склад населенню наявність майже всіх, традиційних для України, релігійних течій і навіть таких, яких більше ніде немає в країні (назариняни, осташі), розвинутість мережі і висока динамічність конфесій пізнього протестантизму.

Однак розуміння сучасної релігійної ситуації не може бути повним і ґрунтовним без виявленні причин, які привели край до поліконфесійності та поліетнічності. Тому автори поставили собі за мету проаналізувати особливості релігійної ситуації на Буковині в австрійський період, визначити її специфіку після захоплення Північної Буковини Румунією схарактеризувати сучасний стан віросповідної палітри регіону.

Буковинський регіон із давніх-давен мав свої специфічні риси, які робили його цікавим для дослідників.

За кількістю конфесій Буковина, анексована Австрією, посідала перше місце серед 17 австрійських провінцій.

Однією з цікавих і повчальних особливостей краю є те» що в історичному розрізі тут не зафіксовано якихось гострих міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, в які були би втягнуті значні маси населення і які б призвели до сутичок; і кровопролиття, як це мало місце в Галичині між українцями і поляками. Важливим примирювальним фактором виступала тут приналежність двох найбільш чисельних національностей краю - українців і румунів — до єдиного православного віросповідання Різнонаціональні та різноконфесійні мешканці Буковини протягом багатьох років навчились будувати свої стосунки в основному толерантно, з'ясовувати спірні питання мирним шляхом. До того ж духовні керівники різних конфесій, як правило, не закликали віруючих до розпалювання міжрелігійної неприязні. А на початку XX століття три верховних глави різних конфесій Буковини, що мали свої резиденції в Чернівцях, - православний митрополит Репта, Католицький прелат Шмідт, головний рабин д-р Розенфрельд, які дружньо ставилися один до одного, уклали особисту угоду під символічною назвою «Листок конюшини» («трилистик») про доброзичливі відносний, подаючи тим добрий приклад міжнаціо­нальної, толерантності та віротерпимості.

Сучасні релігійні громади області не ізольовані від багатогранного впливу зовнішнього світу і процеси, що в них відбуваються, типові для конфесій України в цілому. Строката віросповідна палітра регіону може слугувати моделлю, на якій простежуються загальні закономірності і явища, характерні для релігійної ситуації всієї держави. Найменша в Україні за територією (1,3 % віл її площі) і чисельністю населення область посідає 8-ме місце за кількістю, і друге (після Закарпатської) - за густотою релігійних організацій (2,7 громади на один населений пункт). Нині на території 417-ти населених пунктів краю діє 22 конфесії, течії, напрямки, 1135 релігійних організацій, в тому числі 1096 релігійних громад, 121 з них - без реєстрації (див. Додаток 11). За десять останніх років, тобто за час т.зв. релігійного відродження, релігійна мережа зросла на 447 громад, тобто майже на 60%. Побудовано 244 культові споруди, будується ще 112. До того ж цей процес далекий від завершення, хоч динаміка його помітно згасає.

В області функціонує 410 суботніх, недільних шкіл, пунктів катехизації, 8 духовних навчальних закладів: богословське відділення при філософсько-теологічному факультеті Чернівецького національного університету, Православний Богословський інститут УПЦ, чотири заклади євангельських християн-баптистів (ЄБХ), зокрема, Біблійний інститут і Біблійний заочний інститут «Служіння наставленням», Біблійна семінарія християн віри євангельської п'ятидесятників (ХВЄП), а також Буковинський заочний інститут при обласному об'єднанні АСД. Вони дають вищу та середню духовну освіту, готують бакалаврів теології, пресвітерів, дияконів, викладачів недільних шкіл та проводять перепідготовку кадрів служителів культу. На богословському відділенні філософсько-теологічного факультету навчається 110 студентів з Чернівецької, Івано-Франківської, Тернопільської, Дніпропетровської, Вінницької та інших областей, декілька громадян Румунії.

Релігійною інформацією забезпечують віруючих і духовенство періодичних видань. Якщо на Україні в 80-ті роки функціонувало монастирів, то нині лише в Чернівецькій області діє 15 чоловічих і жіночих монастирів, де налічується 334 особи ченців і черниць.

В останні роки поліпшився кількісний та якісний склад служителів культу, зросла кількість священнослужителів, які мають духовну освіту.

Найважливіша складова релігійного життя області - православ'я. Традиційно православна церква була найбільшою і наймогутнішою релігійною організацією Буковини. Від моменту запровадження християнства до початку XV ст., вона входила до складу Руської (Київської) митрополії, пізніше - до Молдовалахійської митрополії. Певний час була у підпорядкуванні галицьких єпископів і митрополитів.

Згодом за розпорядженням австрійського уряду (після захоплення Північної Буковини Австрією) в 1784 р. єпископську кафедру з Радівців було перенесено в м. Чернівці, а з 1873 р, на її базі створено Буковинську митрополію. Місцеві ієрархи стали користуватися правами автокефальних митрополитів. На той час на території Австро-Угорщини було три автокефалії: Буковинсько-далматська, Карловацька і Германштатська.

Буковинська митрополія охоплювала приходи, де проповіді виголошувались як українською, так і румунською мовами. Чимало було храмів, де богослужінні велося двома мовами.

Центром богословської освіти був заснований в 1875 р. теологічний факультет Чернівецького університету, де функціонували кафедри з вивчення Біблії і тлумачення Старого Заповіту, морального богослов'я, догматики, греко-православного церковного права, практичного богослов'я, східних мов, церковнослов'янської мови та літератури. Факультет швидко набув значення провідного центру підготовки православних богословів у Південно-Східній Європі, ставши зразком для заснування аналогічних факультетів у Бухаресті, Белграді, Софії. Його випускники - визначні теологами та церковні діячами, викладачі і завідувачі кафедр у вузах, єпископи, пастоятелі монастирів (Р.Йосич, Л.Міркович, Є.Попович, М.Стойков, Н.Котлярчук).

Після зайняття Північної Буковини Румунією (1918 р.) Буковинська православна церква, разом з її різномовними приходами, увійшла до складу Румунської православної церкви як Митрополія Буковини (6 травня 1925 р.). У березні 1944 р. після звільнення краю Червоною Армією створена Чернівецька єпархія українського екзархату Руської православної церкви.

Процеси, пов'язані з розпадом СРСР і демократизацією церковно-державних відносин, призвели до зростання напруженості в православному релігійному середовищі, що віддзеркалює політичні пристрасті в суспільстві.

Православ'я в Буковині сьогодні представлено двома гілками - УПЦ і УПЦ КП. Домінують в області, як і в Україні в цілому, численні громади УПЦ (395), які складають 76 % від загальної кількості православних парафій (523). Громад УПЦ КП - 128 (24%).

З 1997 р. у результаті конфлікту між священнослужителями в Чернівецько-Буковинській єпархії в межах її канонічної території було створено дві єпархії УПЦ КП - Чернівецько-Буковинську та Чернівецько-Кіцманську.

Католицька та її дітище греко-католицька церкви (інші назви - уніатська, католицька східного обряду) не мали значного поширення в Буковині. Починаючи з ХІІІ ст., Ватикан намагався розповсюдити свій вплив на Буковину, але марно. Лише після окупації краю Австрією католицька, а потім греко-католицька церкви стали планомірно насаджуватися силою державної влади, що було пов'язано зі східною політикою" Ватикану Вже після першого поділу Польщі (1772 р.), коли до володінь Австрії відійшла Східна Галичина, імператриця Марія Терезія, а потім її син Йосиф ІІ почали проводити в інтересах імперії церковні реформи, узгоджені з Римською курією. Релігійна політика Австрії у Східній Галичині та в Буковині спеціально обговорювалася на засіданні придворної ради у Відні 4 квітня 1780 року. Вона затвердила постанову про створення католицьких приходів у Чернівцях, Садгорі, Вижниці Сучаві та інших населених пунктах, На раді йшлося також про зміцнення структури уніатської церкви, будівництво для неї храмів у Чернівцях, Вижниці, Сучаві і в тих поселеннях, де ще не було греко-католиків. Сумісне розташування католицьких і греко-католицьких служб пояснювалось тим, що і ті, й інші були ланкою однієї і тієї ж католицької церкви.

Першими католиками в Буковині стали солдати й офіцери австрійської армії. Для їх релігійного обслуговування почали діяти так звані прикордонні капеланства в Боянах, Садгорі, Чернівцях, Вашківцях та інших населених пунктах. Вони стали опорними пунктами католицизму та греко-католицизму.

У 1811 р. були створені нові католицькі приходи в Кіцмані, Заставні, Вижниці та інших населених пунктах - всього 16. Одночасно зростала кількість греко-католицьких парафій і віруючих. У 1885 році почала функціонувати Станіславська єпархія греко-католиків, якій підлягали приходи частини Прикарпаття та Північної Буковини. З метою активізації діяльності уніатських (греко-католицьких - таку назву запропонувала свого часу імператриця Марія Терезія) церков у Чернівцях (1900 р.) побував граф Андрій Шептицький.

Мережа греко-католицької церкви у Чернівецькій області існувала аж до кінця Другої світової війни, Діяльність греко-католицьких приходів практично припинилася ще до офіційної ліквідації УГКЦ на Львівському соборі (1946 р.). Більшість рядових віруючих греко-католиків перейшла у православ'я.

Нині УГКЦ фактично відновила свої структури і вийшла на довоєнний рівень. В області діє 19 парафій цієї церкви, які підпорядковані Коломийсько-Чернівецькому єпископу. В Чернівцях знаходиться деканат (церковна округа), Громади зосереджені у Вижницькому, Глибоцькому, Заставнівському, Кіцманському, Новоселицькому, Сторожинецькому районах та м. Чернівці.

Подібне становище спостерігається в римо-католицькій церкві. 29 її релігійних громад підпорядковані Львівській архідієцезії (адміністративна одиниця католицької церкви). В Чернівцях функціонує деканат. Церква охоплює віруючих різних національностей: поляків, українців, румунів, мовами яких ведеться богослужіння. Церква сприяє тому, щоб богослужіння якомога активніше проводилось українською мовою.

Певне місце на конфесійній карті області посідають релігійні організації іудейського віросповідання (9 громад).

Із восьми зареєстрованих іудейських церков діють лише три: дві в м. Чернівці та одна в м. Хотині. Інші, а т.ч. у м. Вижниця, не функціонують у зв'язку з відсутністю служителів культу. Принагідно підкреслимо, що іудаїзм у м. Чернівці був однією з найбільш розповсюджених конфесій. Так, у 1910 році загальна кількість віруючих іудеїв тут складала 28,6 тис. осіб (33% від загальної кількості віруючих за урядовим переписом населення), в той час як православ'я охоплювало лише 20,6 тис. осіб (24%). Звичайно, в усьому Буковинському регіоні це співвідношення було іншим. У ньому домінували, як зазначалось, прихильники православ'я.

Причина такого зменшення діючих синагог - великі втрати єврейського населення під час Великої Вітчизняної війни, еміграція єврейських сімей у повоєнні роки в Ізраїль, інші країни Заходу.

Старообрядницькі церкви (10 приходів і 2 монастирі) діють у Глибоцькому, Вижницькому, Хотинському і Сокирянському районах.

Широко представлені в області церкви пізнього протестантизму. Їх 13 напрямків варіюють від найчисельніших євангельських християн-баптнистів (ЄХБ) - 176 громад, адвентистів сьомого дня (АСД) - 97, християн віри євангельської п'ятидесятників (ХВЄП) - 108, Свідків Єгови - 62, адвентистів реформістів (АСД РР) - 18-до поодиноких громад назаринян, християн церкви Божої. З 1990 року кількість громад протестантського спрямування збільшилася майже в два рази і становить нині 528 общин (48% релігійної мережі області проти 24,6% у 1990 році).

Розповсюдження протестантизму в регіоні мало свої особливості. По-перше, внаслідок конкретних історичних і соціальних причин, протестантські об'єднання формувалися націй території пізніше, ніж в інших західних областях України. Вони проникли сюди у вигляді вже сформованих течій із сусідніх регіонів, а також зі США і Канади, пристосувавши свої соціально-віросповідні доктрини, культову практику, місіонерство до місцевих умов багатонаціонального середовища. В Буковині сприятливі умови для розповсюдження склалися лише на початку XX ст., тоді ж у Галичині, інших регіонах України перші церковні громади протестантів існували вже 150-200 років раніше.

Спочатку тут з'явились адвентисти. В 1906 році керівництво адвентистів Німеччини й Австрії направило в Чернівці одного зі своїх емісарів Грубера дня проповідницької діяльності серед німецьких колоністів і місцевого населення. Створені а селах Великий Кучурів і Новосілка (Мамаївці) общини очолили В.Якубович, Г.Орещук і Г.Дарій. У 1918 році нараховувалося вже 7 общин, які об'єднували 150 віруючих.

Одночасно з адвентизмом на території краю розповсюджувався баптизм. Перші члени громад прийняли водне хрещення від німецьких колоністів у 1912 році. Вони отримали від австрійського уряду великі пільги і привілеї. Масове хрещення адвентистів і баптистів у Північній Буковині спостерігалося в 1924 - 1926 роках, активне будівництво молитовних будинків - з 1930 року. Дещо пізніше в регіон проникли Свідки Єгови, причому своєрідним центром єговізму стало в 30-х роках м. Хотин. Одночасно формувались протестантські громади й інших конфесій: п'ятидесятників, адвентистів-реформістів, назаринян.

По-друге, на цій території, як уже зазначалось, не існувало жодної протестантської конфесії місцевого походження. Всі вони сформувались у результаті місіонерської діяльності зарубіжних релігійних центрів США, Канади, Західної Європи. Для цього вони використовували представників української трудової еміграції. За кордоном буковинці нерідко потрапляли в економічну залежність від місцевих релігійних угруповань. Емігрантів включали в протестантські організації, постачали необхідною літературою, грішми і направляли на батьківщину із завданням створювати такі ж общини. Щедра матеріальна підтримка з-за кордону сприяла швидкому росту протестантських церков і сект.

Проникнення протестантських ідей відбувалось й іншими каналами. В села поверталися демобілізовані після закінчення Першої світової війни солдати. Багато з них прийняли хрещення під час перебування в полоні. Вони також прилучалися до місіонерської роботи, агітуючи в протестантизм насамперед членів своїх сімей, родичів, сусідів, створюючи групи однодумців.

По-третє, чималу роль у розповсюдженні протестантизму відіграла, всупереч власним інтересам, православна церква Буковини. Конституцією Румунії 1923 р. (ст. 22) у період активного формування протестантизму в краї панівною церквою була оголошена Румунська православна, до якої, на правах філіалу, входила Буковинська митрополія. Православне духовенство й адміністрація релігійного фонду займали, як ніде в іншому регіоні, особливе місце в системі соціально-економічного поневолення трудящих. У маєтках і на підприємствах релігійного фонду було зайнято майже 70% промислових і сільськогосподарських робітників краго. Будучи великим власником, керівництво митрополії заплямувало себе перед жителями краю своїм користолюбством, скнарістю, невластивим церкві підприємництвом і безсоромним накопиченням багатств Це викликало протест віруючих і їх перехід у більш гнучку, витончену, рафіновану форму релігійності, де відсутні відмінність між священиком і мирянином, скасовано церковну ієрархію, введено виборність і звітність пресвітерів, демократизм у стосунках між членами общин, створено здешевлену церкву,

Іншим важливим каналом поповнення протестантських формувань служило так зване осташество, що виникло в лоні Румунської православної церкви у 20-ті роки XX ст. Його поява була однією з форм реформаторського руху православних священнослужителів, спрямованого на боротьбу зі зростаючим індиферентизмом та атеїзмом як у самій Румунії, так і на території Північної Буковини. В 1925-1927 роках у м. Сібіу (Трансільванія) створюється новий напрямок румунського православ'я. Його послідовники стали називати себе вошами Христовими, або осташами (від румунського «оастя домнулуй» - військо боже). Вони вважали, що ієрархи церкви недостатньо відповідають своєму призначенню як посередники між Богом і віруючими людьми, тому після богослужінь у церкві збиралися в іншому приміщенні і проводили богослужіння за протестантським зразком. Доктрина осташества поєднувала в собі елементи православ'я і протестантського віровчення і кульгу. Діяльність воїнів Христових певною мірою підривала авторитет православної церкви. До 1940 року їх групи були створені в декількох десятках сіл Північної Буковини. Часто осташі ставали легкою здобиччю більш досвідчених, випробуваних у місіонерській діяльності протестантських угруповань.

Нині протестантські течії - найбільш динамічна складова релігійної ситуації краю. У віддаленій перспективі вони можуть суттєво змінити конфесійну конфігурацію регіону. Сьогодні в молитовних будинках усе голосніше звучить проповідь і поширюється релігійна література українською мовою. Віруючі цих церков шанують історію, культуру, духовність українського народу. Протестантські конфесії ліпше, ніж інші релігійні течії, пристосувалися до нових реалій сьогодення, більш гнучко і оперативніше реагують на соціально-політичні зміни в суспільстві. Тут панує спокійна діловитість; зміцнюється матеріальна база релігійної діяльності, активно ведеться місіонерська робота, підтримуються міцні зв'язки з єдиновірцями інших держав. Вони є важливим фактором міжконфесійної злагоди, українського екуменізму, чого, на жаль, не спостерігається у православ'ї. Віруючі - протестанти не менші патріоти України, ніж представники тих релігійних формувань, які лише на словах декларують свій патріотизм, а на ділі породжують конфлікти, розколи, розпалюють низькопробні пристрасті та конфронтацію серед віруючих.

На початку третього тисячоліття нові ознаки відродження релігійного життя виявилися не лише у зверненні до традиційних віровчень, відновленні усталених релігійних традицій, але й у пошуках нових духовних цінностей з допомогою неорелігій, З'являються різні синкретичні вчення, які становлять конгломерат, суміш елементів ортодоксальних релігій та окультизму, спіритизму, теософії. Виникають організації, члени яких відрізняються найнесподіванішою та екстравагантною поведінкою, дивацтвами. Вони розглядаються як глибоке зрушення в світосприйманні окремих верств населення, як прояв значних кризових процесів в ідеології та масовій свідомості, як несподівані метаморфози, що їх переживає релігія в сучасному світі. Окремі форми модернової релігійності представлені в Чернівецькій області. Їх можна розділити на окремі.

Неохристиянські формування, які виникли на загально-християнській основі. Найбільш поширеною серед неохристиянських конфесій є харизматична церква «Нове Життя», яка нараховує 10 громад і близько 2 тис. членів, серед яких 80 - 90% - молодь. Частина з них - це колишні п'ятидесятники. Керівну роль у них займають харизматичні (харизма - дар, благодать, особлива сила, дарована Богом) лідери.

До харизматів приєдналася громада єврейської Месіанської синагоги (до 25 чоловік), яка спільно з ними проводить молитовні зібрання, сповідує їх віровчення.

Неохристиянським формуванням, також зареєстрована громада Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), яка виникла в США в 1830 році (80 осіб).

Неоязичництво, яке представлене РУНвірою (Рідна Українська національна віра) - близько 50 осіб. Основа віри - поклоніння богу слов'ян Дажбогу; який начебто є свідомістю світу і з якого виникла людина. На базі РУНвіри в останні роки сформувалося три общини; Онуки Дажбожі, «Оберіг» і «Сяйво» які мало відрізняються між собою в питаннях віровчення і культової практики.

Не проявляють особливої активності і не зазнали відчутних змін за останні роки дві зареєстровані релігійні групи Новоапостольської церкви (23 особи). Є в області і невелика група сатаністів (не більше 15 осіб), про діяльність якої відомо мало.

Релігії орієнталістського (сходознавчого) напряму репрезентовані переважно неоіндуїзмом і діють, у зв'язку з малочисленністю, без реєстрації. Це Міжнародне товариство свідомості Крішни (20 осіб), група Махараші (13 осіб) та Шрі Чін Моя (до 25 осіб) тощо. Велику увагу вони приділяють психотерапевтичним аспектам, медитації, використанню музики.

٭ ٭ ٭ ٭ ٭

Здобуття державою незалежності, реалії посттоталітарного режиму породили цілий ряд ідеологічних стереотипів, спрощене трактування міжконфесійних стосунків у винятково політичних параметрах.

Насамперед викликають занепокоєння спроби політизації релігійного життя, які перешкоджають подоланню розколу в православ'ї та деяких інших конфесіях.

Політизація релігійних організацій досягає свого апогею під час виборчих кампаній. Партії, політичні лідери й окремі кандидати в депутати законодавчих органів влади всіляко намагаються заручитись

підтримкою рядових віруючих, духовенства та релігійних організацій. З цією метою вони вдаються до найрізноманітніших прийомів: входять у контакт із керівниками тих чи інших релігійних організацій, відвідують богослужіння, імітують свою релігійність, обіцяють розв'язати релігійно-церковні проблеми, захищати віруючих у представницьких органах влади.

Труднощі у формуванні єдиної християнської Помісної церкви ще й у тому, що православ'я сповідують не лише українці, але й поляки, румуни, молдавани, росіяни і не всім їм близька ідея єдиної, суто Української православної церкви.

Напруга у між церковних відносинах, політизація релігії, особливо в православ'ї, дає підстави зробити висновок, що роль церкви в суспільстві не завжди адекватна її покликанню. Вона розколота й хвора. І поки що не видно тієї сили, яка допомогла б подолати цю тривалу кризу українського християнства.

Лише добра воля віруючих і церковного керівництва може сприяти вирішенню міжконфесійних і внутріконфесійних конфліктів. Водночас важливим чинником мирного розв'язання є виваженість позиції органів управління державної влади.

Не зайвим вважаємо підкреслити, що досить помітними стали спроби впливу на релігійну ситуацію в області з боку релігійних центрів Росії, США, Німеччини, Польщі й особливо Румунії, яка, використовуючи значну кількість румунських громад в області (106 православних і 60 протестантських), намагається через них посилити свою присутність у регіоні. Для цього організовується навчання керівників місцевих громад у Румунії, надасться релігійна література, матеріальна допомога в будівництві культових споруд. Отже, осмислення історії та сучасного стану релігійної ситуації в регіоні в контексті суспільних, духовних, політичних і правових реалій сьогодення дає можливість зробити такі висновки:

1. З деякою мірою застереження можна констатувати, що релігійна ситуація в Чернівецькій області репрезентує ситуацію в Україні в цілому.

2. Демократизація церковно-державних відносин, розвиток їх Інфраструктури дозволяє конфесіям повністю виконувати своє пряме призначення - задовольняти релігійні та духовні потреби віруючих.

3. Непорозуміння і конфлікти, які мають місце в релігійному середовищі, особливо в православ'ї, великою мірою детермі­новані політизацією церкви.

4. Досягнення внутріконфесійної і міжконфесійної злагоди можливе лише при добрій волі самих віруючих і церковного активу Водночас важливим чинником мирного розв'язання конфліктів є виваженість позиції, компетентність органів управління державної влади,

5. Добрим і повчальним прикладом толерантних відносин між конфесіями може слугувати міжрелігійна і міжнаціональна доброзичливість і злагода, традиційно притаманна Буковині в історичній ретроспективі.

^{РОЗДІЛ 9}