logo
Загальне релігієзнавство (Докаш

Іудаїзм

Іудаїзму належить особливе місце в історії релігії та світової культури. Це одна з етнодержавних монотеїстичних релігій, яка виникла у VII ст. до н.е. на грунті політеїстичних вірувань давніх євреїв. Історію розвитку іудаїзму умовно можна поділити на чотири періоди: біблійний, талмудичний, рабіністичний і модерністський, У" біблійному періоді іудаїзму існували примітивні вірування стародавніх євреїв, що виявлялись у шануванні гір, місяця, рослин і тварин та запозичених у II тис. до н.е. у хананеїв окремих релігійних обрядах, В XI ст. до н.е. відбувся процес виокремлення з безлічі богів одного головного Бога - Яхве (Ягве).

Після релігійних реформ, проведених царем Іосією 621 р. до н.е., жерці та пророки, проповідуючи монотеїзм, обґрунтували догматику іудаїзму, зафіксовану в Старому Заповіті (Танасі).

Укладання перших п'яти книг Старого Заповіту, які отримали назву Тора (Закон), або «П'ятикнижжя Мойсея», було завершено і оголошено віруючим у 444 р. до н.е. Впродовж IV ст. до н,с. до V ст. н.е. була зібрана і відредагована значна література, що отримала назву Талмуд, що й започаткувало талмудичний період. Талмуд (староєвр. «ламейд» - вивчення)- багатотомний збірник єврейських догматичних, правових, релігійно-філософських, моральних і побутових уявлень. Вважається священною книгою іудаїзму.

Спочатку зміст Талмуда передавався з покоління в покоління як усна традиція - Тому на відміну від Старого Заповіту, писаного Закону, Талмуд називався усним законом (Мойсеєвим Законом). Талмуд структурно складається з двох частин - Мішни (об'ємного коментаря до Старого Заповіту) та Гемари (збірника тлумачень до трактатів Мішни). Унаслідок того, що коментування Мішни здійснювалося в Палестині й Вавилоні, розрізняють два Талмуди: палестинський (Єрушалмі) і вавилонський (Бавлі). Перший було відредаговано у III ст. н.е., другий у V ст.

Третій період розвитку іудаїзму можна піднести до епохи феодасизму. В цей час кожна з релігійних громад утримувала окрему синагогу, яка стала центром іудаїстського культу на чолі з рабином. Синагога регламентувала життя віруючих відповідно до законоположень Тори й Талмуду. Рабини стверджували, що кожен іудей має безпосередній доступ до Бога і не потребує навернення або спокутування. Спасіння іудеїв досягається суворим дотримуванням усіх вимог Тори. Рабини розділили Закон на 613 заповідей (248 повелінь і 365 заборон), яких слід було суворо дотримуватися. Це забезпечувало іудеєві спасіння. Ця умова важлива і сьогодні. Вона регламентує життя іудея до дрібниць (як ритуал) - з народження і до поховання.

У ХП ст.. починається модерністський період розвитку іудаїзму (пристосування до тогочасних соціально-економічних і політичних умов). Це привело до утворення трьох різновидів іудаїзму; реформованого, консервативного та реконструктивістського.

ХІІ ст. іудейський філософ Мойсей Маймонд (Мошебен Маймонд, 1135-1204 рр.) сформулював символ віри, який вважається основою віровчення ортодоксального іудаїзму. Тут іде мова про всемогутність, всюдисушність, вічність та єдність Бога (Ягве), Він є невидимий Дух Буття, Творець і Джерело життя; Він гідний поклоніння. Мойсею Маймонд відводить роль одного з найвеличніших пророків. У символі віри Закон називається найвищим із одкровень, Тут також мова йде про відплату і покору, майбутнє пришестя Месії та про воскресіння мертвих.

Основою іудейської моралі вважається Декалог — 10 заповідей шануй єдиного Бога, не сотвори собі кумира, на поминай ім'я Бога без необхідності, шануй день суботи, шануй своїх батьків, не вбивай, не перелюбствуй, не кради, не свідчи брехливо на ближнього свого не зажадай майна ближнього свого).

Частина заборон пов'язана зі статевим життям та їжею. Одна з найсуворіших заборон - вживання в їжу крові. Вважається, що Ягве ніби сказав євреям, що в крові знаходиться душа (Лев. 17:14).

Релігійної покірності Ягве вимагає і вчення про потойбічний світ, за жим люди поділяються на добрих і злих. Добрі - це ті, що дотримуються релігійних вимог, завжди виявляють покірність. Злі - ті, що мають гріхи. Згідно з вченням, після смерті душа людини переходить до Бога, а він, на терезах визначивши, скільки в неї гріхів, спрямовує душу в пекло чи рай.

У Старому Заповіті обґрунтовується ідея національної винятковості єврейського народу. Там йде мова про те, що Бог уклав з прабатьком давніх євреїв (Авраамом) угоду, за якою він узяв євреїв під свій захист, а вони повинні поклонятися лише Ягве. За дотримання Заповіту Ягве гарантує праведникам спасіння та царство Боже. Царство небесне пов'язане з приходом посланця Ягве - месії. З вірою у прихід месії пов'язані уявлення про провісників появи божого помазаника, кількість яких дорівнює дев'яти. Серед них роль первосвященика відіграє містичний Ілля Пророк.

Іудейський культ мас велику кількість різноманітних обрядів,. молитов, постів, обмежень, вимог, заборон і свят.

Основними складовими культу є:

В іудейському культі дуже багато свят. Їх можна поділити на три групи:

1) свята, на які здавна здійснювали паломництво до Єрусалима (шалом, регалім) - Песах (Пасха - в честь виходу євреїв з єгипетського полону, Шавуот, Суккот (п'ятидесятниця та день кущів));

2) релігійні свята Рошга-Шана (Новий рік - вересень-жовтень) і Йом-Кіпур (судний день - святопокаяння);

3) свята на честь знаних подій з історії життя єврейського народу - Ханука, Пурим, Піст 9 ава (свято пам'яті про п ять трагічних подій в історії єврейського народу).

За іудейською традицією, свята починаються ввечері, а тому святкові свічки запалюють ще до заходу сонця.

В сучасному Ізраїлі іудаїзм проголошено державною релігією. Основними напрямками сучасного іудаїзму є реформістський, консервативний, реконструктивістський іудаїзм, іудео-християнський і хасидстський. За даними ООН, у світі нараховується біля 18 млн. прихильників іудаїзму.

Іудаїзм поширений серед євреїв і на території сучасної України. Найдавніші свідчення про них сягають І ст. н.е. До ІХ-Х ст. відносять згадки про єврейських купців, які відвідували слов'янські землі. Хоча Володимир Великий і відкинув пропозицію прийняти іудаїзм, присутність його прибічників при княжому дворі, їхній статус, що був рівний послам Риму та Візантії, свідчать про певний вплив іудаїзму в Україні-Русі. Очевидно, і полеміка, яку вів митрополит Іларіон Київський з прихильниками іудаїзму, була цілком толерантною. В ХІ-ХШ ст. в Україні працювали відомі талмудисти і знавці Каббали (вчення з елементарної магії) - Мойсей Київський, Іса Чернігівський, Ісаак Руський. Помітні позиції посідали євреї у Галицько-волинському князівстві. Могутній розвиток іудаїзму в Україні пов'язаний із прибуттям сюди євреїв із Німеччини, вигнаних імператором Максиміліаном І. На 1356 р. припадає найдавніша згадка про єврейську громаду у Львові, 1404 р. - Дрогобичі, 1410 р. - Луцьку та інших містах. Після Люблінської унії 1569 р. присутність євреїв в Україні розширюється, наприкінці XVI ст. вони вже побудували велику кількість синагог.

Трагедія українського єврейства ХVІІ-ХVШ ст. зумовила активні релігійні пошуки, посилила месіанські очікування, сприяла розвиткові хасидизму. Релігійне життя євреїв України відбувається на тлі різноманітних обмежень, гонінь із боку духовенства і так званих «кривавих завітів» - звинувачень у використанні крові християн у ритуальних цілях. З XIX ст., серед єврейської інтелігенції посилюється рух за переустрій традиційного побуту, перегляд "талмудичної архаїки";, широке просвітництво і реформу іудаїзму яка, однак, не набула в Україні значного поширення.

Після 1917 року іудаїзм в Україні поділив долю інших релігійних організацій. Унезалежнення України створило умови для відродження національно-культурного і релігійного життя євреїв.

В Україні сьогодні діє 240 релігійних громадян, які належать до восьми об'єднань та напрямів: Об'єднанні хасидів Хабад Любавич іудейських релігійних організацій; Об єднання іудейських релігійних організацій; Релігійні громади прогресивного іудаїзму; Громади месіанського іудаїзму; Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних громад; Незалежні іудейські релігійні громади, Іудейська місія , «Хаосконім», іуде-охристиянство.