logo search
Загальне релігієзнавство (Докаш

Вільнодумство епохи Відродження та Нового часу

В XV - XVI ст. у Західній Європі відбувається розпад феодального суспільства і формуються капіталістичні відносини. Розвиток науки, особливо природознавства, сприяв посиленню матеріалістичних тенденцій у філософії. Відроджувалось античне вільнодумство, але на більш високому рівні, Вільнодумство цього часу - це різноманітні виступи проти церкви.

Виступи проти католицької церкви відбувалися в релігійній формі. Так, в Англії у XV ст. мали місце виступи проти папства, натхненником і теоретиком яких був релігійний реформатор священик Д. Уікліф (1320-1384 рр.). Його критика католицької церкви в народі набула антирелігійної спрямованості. У ХVст. у Чехії виник могутній гуситський рух проти церкви, який очолив Ян Гус (1371-1415 рр.). Він виступав проти авторитету церкви і протиставляв «Святому Письму» людський розум і досвід. Найвищого розвитку боротьба проти католицької церкви набула в русі Реформації Антикатолицькі настрої яскраво виявилися і під час селянської війни в Німеччині (1524 - 1525 рр.). Один із вождів цієї війни Т. Мюнцер (1490-1525 рр.) був пантеїстом. Він піддавав критиці не лише католицизм, а й все християнство.

В епоху Відродження ідеї вільнодумства набули широкого розповсюдження. До них звертаються філософи, вчені, письменники, публіцисти, зокрема італієць Джовані Бокаччо (1313-1375 рр.) у своєму творі «Декамерон» не тільки віддерто висловлює своє вороже ставлення до духовенства та церкви, але й прямо виступає проти релігії.

Сприяв поширенню вільнодумства (сатиричне викриття богословських недоречностей) і німецький гуманіст У. Гуттен (1488 – 1523 рр.).

П. Помпонацці з Падуї (1462-1524 рр.), посилаючись на матеріалізм, відкинув догмат про безсмертя душі.

До вільнодумців епохи Відродження можна також віднести геніального італійського художника, вченого, інженера і філософа Леонардо да Вінчі (1425-1515 рр.), який називав католицьку церкву «крамницею обманів» та різко критикував теологію і марновірство. У своїх творах він пропагував реалізм і радість життя.

Виходячи з принципів скептицизму, висміював ідею безсмертя душі, марновірство духовенства, релігійний догматизм французький філософ Мішель де Монтень (1533-1592 рр.).

Найбільшого значення в розвитку і обґрунтуванні вільнодумства в епоху Відродження набула наукова діяльність М. Коперника і Д. Бруно. М. Коперник (1473-1543 рр.) не тільки піддав критиці геоцентричну систему Птоломея (згідно з якою центром Всесвіту вважалася Земля, навколо якої нібито рухається Сонце і планети), а й навів наукові докази геліоцентричної системи (за якою центром нашої планетної системи є Сонце).

Д. Бруно (1548-1600 рр.) рішуче відкинув непослідовність вчення про, «двоякість істини». Він вважав, що істина належить лише науці Згідно з його вченням, Всесвіт єдиний, матеріальний, вічний і нескінченний. За свої переконання Д.Бруно після восьмирічного ув'язнення був спалений 17 лютого 1600 р, у Римі на Площі квітів.

Така ж доля спіткала пантеїста за переконаннями, критика інквізиції Л. Ваніні (1585-1619 рр.).

Високе піднесення вільнодумства можна пов'язати з розвитком матеріалізму в Новий час у країнах Західної Європи (кінець XVI-XVII ст.). Вільнодумство цього періоду в основному розвивалося під впливом геніальних ідей Г. Галілея (1564-1642 рр.). Він одержав нові, ґрунтовніші підтвердження системи Коперника, Навіть після примусового відречення від вчення М. Коперника він сказав про Землю: «А все ж таки вона крутиться!»

Сучасники Г. Галілея - родоначальник англійського модернізму Ф. Бекон (1561-1626 рр.), його співвітчизник філософ Т. Гоббс (1588-1679 рр.) та французький вчений П. Гассенді (1592-1665 рр.) - продовжили і розвинули ідеї вільнодумства, вели боротьбу за витіснення релігії з філософії і науки, заперечували ідею Бога і безсмертя душі, проголошували атомістичне вчення Епікура.

Видатною фігурою вільнодумства. ХVІІ ст. був також Б.Спіноза (1632-1677 рр.). Своїм «Богословсько-політичним трактатом» він поклав початок науковому аналізу Біблії.

Виступи вільнодумців XVI - XVII от. здебільшого маскувалися пантеїзмом і деїзмом.