Українське вільнодумство

Перші прояви вільнодумства на українських теренах можна зустріти вже в часи Київської Русі, де панував культ освіченості та інтелектуалізму Звеличенні розуму в осягненні божественної істини ми бачимо в таких творах, як «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона Київського, у «Посланні митрополита Никифора», у творчості Климента Смолятича та Кирила Туровського.

Широкому розповсюдженню ідей вільнодумства в Україні сприяла, в першу чергу, діяльність гуртка київських книжників у 70-ті роки XV ст. Вони переклали українською мовою ряд надбань арабо-європейської духовної культури науково-енциклопедичного характеру

До них, в першу чергу, можна віднести «Аристотелеві врага», або «Тайная тайних» Логіка Авіасафа, або «Київська логіка» «Шестокрил», «Космографія». В цих працях обстоювався культ розуму, тому їх поширення сприяло процесу секуляризації в Україні.

Внесли свій вклад у розвиток вільнодумства й українські гуманісти XV - XVII ст., у світогляді яких значне місце посідала людина, яка розглядалася як частина природи, що має право на задоволення власних земних потреб. Вони проголошували ідею свободи особи, її гідності, поширювали ідеали соціальної справедливості.

Відомим представником вільнодумства цього часу був Юрій Дрогобич (1450-1494 рр.) - вчений-енциклопедист, доктор філософії, медицини та вільних мистецтв, магістр астрономії, професор ряду університетів Європи. Він обстоював необхідність ґрунтовного вивчення закономірностей розвитку природи та суспільства, вірив у здатність людини їх пізнати. Його погляди справили великий вплив на інших вчених, зокрема на М.Коперника.

Визначною для розвитку українського вільнодумства доби Відродження була постать Станіслава Оріховського-Роксолана (1513-1566 рр.). Відходячи від звичних для того часу тверджень, що людина є справою Всевишнього, Оріховський-Роксолан визнавав за нею право вважатися «досконалим витвором природи». Він вірив, що завдяки своєму розумові кожен індивід може зрівнятися з Богом. Мислитель одним із перших у європейській філософській думці почав заперечувати божественне походження влади і держави, спираючись на теорію природного права. Подальший прогресивний розвиток людства він пов'язував із розвитком освіти та вихованням.

Ідеї вільнодумства представлені у творах Т.Шевченка (1814 - 1816 рр.), М. Драгоманова (1841 - 1895 рр.), І. Франка (1856 - 1916 рр.), Л. Українки (1871-1913 рр.). Характерними для їх творів були такі форми вільнодумства, як антирелігійний скептицизм і індиферентизм, критика окремих релігійних догм, моралі, викриття «самодержавної» сутності православної церкви.