5.2 Національні та етнодержавні релігії

Ці релігії формувалися в епоху переходу від рабовласницького до феодального суспільства, занепаду окремих національних держав чи повного їх зникнення. На них відбивалися не тільки зміни соціального характеру, а й виникнення нових народностей, на основі яких пізніше формувалися окремі нації. Національні релігії — це релігійні вірування і культові дії, притаманні тому чи іншому народу, нації. У національних релігіях конфесійні й етнічні кордони, як правило, збігаються. Існуючи на конкретному етнічному грунті, вони тісно переплелися з елементами національної культури, традицій і звичаїв народів, що їх сповідували. Вони справляють вплив на формування менталітету народу, регламентують поведінку і побут людей, сприяють розвитку та збереженню відповідного етносу, перешкоджають його культурній і мовній асиміляції.

Саме в рамках національних релігій виникають систематизовані знання, які пояснюють світобудову, природу і сутність людини, характер її відносин з Богом та одновірцями, потойбічне життя, що узагальнюється в канонічній літературі. Через віровчення в них відбувається освячення соціального устрою суспільства, визнається священним його поділ на варни, касти, верстви, класи.

Національні релігії мають такі особливості:

1. Великі масштаби впливу, яким вони, на відміну від народних релігій, охоплюють всі шари населення у межах однієї національності (а не тільки верхи).

2. Висока живучість. Більшість із них існують і сьогодні.

3. Поява серед них монотеїстичних релігій.

4. Спрощення жертвопринесень. Повна відмова від людських жертвопринесень, скорочення або повна ліквідація жертв худоби та птиці. Жертва є в основному символічною.

5. Розвинутість вчення про загробну відплату. Формується віра в небесну (потойбічну) винагороду за хорошу поведінку і кару за гріхи.

6. Наявність родоначальника, засновника релігії, життя якого з часом міфологізується, сакралізується, в результаті чого він одержує статус Бога.

7. Будівництво храмів, виникнення інституту професійних служителів культу.

8. Використання релігії в ролі державної ідеології. Релігії поділяються на національні (релігії більшості населення - індуїзм, джайнізм, сикхізм, даосизм, конфуціанство) та етнодержавні (ті, які отримують пільги від держави, є її ідеологією - іудаїзм, синтоїзм - до 1946 р.).