Тема 9. Антропологія релігії

283

філософа про атоми, що є найменшими частинками, з яких складалося все буття. Вони рухалися в порожнечі, будучи цілковито підпорядкованими необхідності. Але вже в Епікура виникає ідея самочинного відхилення атома. Оскільки і людина була побудована з атомів, то й вона отримувала мінімум свободи.

У філософії середньовіччя свобода людини виявлялася в тому, що вона могла вільно вибирати гріхи і в такий спосіб відходити від Бога, втрачаючи свою душу. У філософії Нового часу розуміння свободи мало механістичний характер. Так, для Т.Гоббса, свобода - це відсутність примусу. В класичній німецькій філософії свобода пов'язана насамперед із внутрішнім світом людини. Для І.Канта - людина істота "подвійного підпорядкування". Як у явищ, що належать до чуттєвого світу, дії людини жорстко зумовлені. Проте, як "річ у собі", вона такій зумовленості не підвладна. На думку Ж.-П.Сартра, людина взагалі приречена на свободу. Вона закинута в цей жорстокий, грубий і позбавлений будь-якого сенсу світ і мусить шукати в ньому сенс і щось творити, щоб позбавити його абсурду.

В релігійній і богословській літературі знаходимо інше тлумачення свободи людини. Зокрема це ми віднадходимо вже в Біблії. Як ми знаємо, Бог створив чоловіка і жінку вільними і дарував їм можливість насолоджуватись життям в райському саду й керувати іншими Божими творіннями. Єдине, що їм було заборонено, - це зривати плоди з дерева пізнання добра і зла. Але через деякий час вони не стрималися, знехтували заборону Бога, за що й були вигнані ним з раю. Це й був прояв першої свободи в історії людства.

Ще до людини були істоти, які також проявили свою волю. Як ми знаємо, спочатку Бог створив світ безтілесних духів, які відрізнялися за своєю силою. Один із них, самий вищий, загордився, не устояв в істині й сам захотів стати рівним Богові. За це він був відлучений Богом від себе і позбавлений свого імені, яке включало в себе також ім'я Боже. Тому до нього були застосовані назви: "Сатана", тобто суперник, і "Диявол", тобто той, хто розділяє. Коли ж була створена людина, якій належало було зійти на висоту єднання з Творцем, то диявол поставив собі за мету зруйнувати задум Бога і знищити людину шляхом введення її в гріх із відкиданням Бога.

Що ж таке свобода? Свободу частіше всього розглядають як здатність до внутрішнього самовизначення. Останнє залежить від багатьох факторів -генетичних і соціальних, але повністю вона ними не визначається, інакше була б повна напередвизначеність і ніякої свободи, а відтак і пов'язаних з нею вчинків людей, направлених на добро чи зло. Це робить свободу найбільш загадковою якістю людини, яку важко визначити. На думку православного богослова В.НЛосського, Бог, створюючи людину, йшов на ризик, оскільки свобода передбачає й можливість відмови від нього з боку людини. Але без свободи людина не могла б бути людиною в повному розумінні цього слова, а була б просто високоорганізованим запрограмованим автоматом. Бог, створюючи

284

Розділ II. Філософське витлумачення феномену релігії

людину вільною і розумною, не хоче насильного врятування її. Людині дано все для того, щоб вона могла усвідомити своє місце в світі, повірити Богу, відповісти на його любов (яка найбільш повно проявилася в тому, що Бог віддав сина свого заради людей), побудувати все своє життя відповідно до свого призначення і прагнення до життя вічного.

На думку богословів, таємниця людської свободи розкривається не в її визначеннях, а в слідуванні за Христом, в якому збігається свобода й істина: "Де Дух Господній, там свобода" (2 Кор. 3:17); "Пізнайте істину і вона зробить вас вільними" (Ін. 8:32); "Я є шлях, і істина, і життя" (Ін. 14:6). Таким чином, справжня свобода не є просто потенційною можливістю вибору, а його повною реалізацією. Істинна свобода, як дар Божий, може бути пов'язана тільки з добром, з виконанням заповідей Христових.

Поряд з поняттям свободи в богословській літературі часто зустрічається термін "божественний промисел". Звернімося до Катехізису, де читаємо: "Промисел Божий - це постійна дія всемогутності, премудрості і благодаті Божої, якою Бог зберігає буття і сили всього створеного, направляє їх до благих цілей, всякому добру сприяє, а створене через віддалення від добра зло присікає чи виправляє й повертає до добрих намірів".¹ Божественний промисел може бути як звичайним, так і надзвичайним. Перший проявляється там, де Божі задуми реалізуються за природними законами. Надзвичайний промисел діє там, де Бог проявляє свою особливу силу, яка перевищує закони природи і зорієнтована на досягнення вищих моральних цілей в житті світу- Такими діями надзвичайного промислу є різні чудеса, описання яких ми зустрічаємо в Священному Писанні.

Промисел Божий розповсюджується на все існуюче в світі, на велике й мале, на світ видимий і невидимий, на загальні світові події і на часткові прояви буття й життя, на весь рід людський і на кожну людину окремо. Особливо виразно відображається промисел Божий і любов Бога до людей в Нагірній проповіді Христа (Мт 6:26-32).

Отці Церкви вчили, що світ існує тільки тому, що зберігається Богом. Так, за словами Августина Блаженного "все перестало б існувати, якби Бог позбавив його своєї прихильності". Наявні у світі явища руйнування і смерті не заперечують існування Божого промислу, бо ж його мета - не збереження світу в незмінному вигляді. Все тварне не може існувати вічно, але певна істота чи ряд істот продовжують життя до часу, поки того вимагає, відповідно до законів Бога, побудова світу.

Чи не заперечує ідея промислу Божого вчення про свободу людини? Якщо все в світі підпорядковане цьому промислу, то ніякої волі в людини немає, тоді вона тільки сліпо підкоряється настановам Бога. Ця думка досить чітко простежується в деяких протестантських вченнях. Так, кальвінізм цілком

Катехизис. - К., 1991.-С. 53.