Тема 5. Метафізика релігії

189

вірити в Бога без жодних культових дій, - така людина виходить за межі релігії, промовляє як агностик.

Релігійний культ виникає з віри в існування надприродного та можливості, єднаючись з ним, через нього справляти на буттєві стани людини такі впливи, що виповнювали б ці стани. Засоби та дії культу виражають зміст релігійних вірувань, явлених в поглядах та почуттях віруючих. Тому можна сказати, що культ - це мова релігії, де предмети, дії, слова мають символічне значення. За допомогою дій та засобів культу (в тому числі вербальних) у свідомості віруючих відтворюються релігійні образи та виникають відповідні почуття, причому не на відображальному, а на збагаченому виповнювальними значеннями належного рівні. Цим культ задовольняє релігійні потреби віруючих, збуджуючи психологічно-вольові процеси в такому напрямі, якого вимагають дані обставини життєдіяльності віруючого.

Релігійний культ - явище конфесійно зорієнтоване і, в разі потреби, змінюване. Так, у православ'ї й католицизмі велике значення надається семи таїнствам: хрещенню, причащанню, священству, покаянню (сповіді), миропомазанню, церковному шлюбу та маслосвяттю (соборуванню). Кожне з них має свій догматичний зміст і символічне значення (хрещення символізує прилучення до християнської релігії, причащання - акт символічного перетворення хліба й вина у тіло і кров Господні, через які віруючий стає причетником Божого єства, і т.д.). Але в англіканстві визнають лише три таїнства - хрещення, причащання і шлюб, а в баптизмі та лютеранстві - два: хрещення і причащання. До того ж, якщо лютерани надають таїнствам містичного значення, то баптисти, реформати та послідовники деяких інших протестантських течій вважають їх в основному обрядовими умовностями. Таїнства є і в деяких нехристиянських релігіях, однак вони відсутні, наприклад, в ісламі.

Особливе місце в релігійному культі належить молитві, яка є найважливішим засобом спілкування віруючого з надприродним. У своїх витоках молитовний елемент культу спирається на сформоване досвідом шляхом переконання, що мова як система звукових сигналів (знаків) з їхніми значеннями справляє величезний вплив на співрозмовником, організовуючи його й орієнтуючи на діяльність у певному напрямі. Це переконання в релігійному контексті, де співбесідником є надприродне, пов'язується з вірою в можливість впливу на нього за допомогою слова, що становить внутрішню, змістовну сторону молитовної діяльності. Текст молитви та її паралінгвістичні комунікації ("мова" знаків і рухів) становлять єдність релігійних уявлень, почуттів і дій, адресованих до Бога з обов'язковим включенням на Його адресу й глибокої пошани, і віри в Нього, й виповнювального благання дарувати здоров'я, щастя, добробут - взагалі те, що може заповнити ущербність буттєвих станів людини. А це, в свою чергу, означає, що молитва є неординарним засобом задоволення релігійних потреб, у яких специфічним чином символізовані житейські потреби.

190

Розділ II. Філософське витлумачення Феномену релігії

Якщо до цього додати, що молитва - проста й найбільш доступна форма релігійної діяльності, то стане зрозумілою її поширеність серед віруючих.

Нарешті, до числа основних елементів релігії відносяться також релігійні організації. Вони є об'єднаннями послідовників певного віросповідання, що відмінні від інших соціальних інститутів насамперед головною групоутворюючою ознакою - культовою діяльністю. Звичайно, в діяльності релігійних організацій можуть бути і громадсько-політична, господарська та інші сторони, але їхнє покликання, властиві їм стосунки, ролева структура, групова свідомість, система орієнтацій та контролю пов'язані з вірою в надприродне й визначаються релігійними інтересами, потребами, установками.

Залежно від умов виникнення й існування, від призначення та функціональної сутності релігійні організації бувають двох видів: створені віруючими для спільного задоволення своїх релігійних потреб і ті, що виникають в процесі діяльності віруючих у позарелігійних сферах. У першому випадку релігійні організації можуть бути трьох типів - "церква", "секта", "деномінація"; в другому релігійні організації представляють різні релігійні місії, молодіжні, жіночі, профспілкові, політичні спільноти, створені за конфесійними ознаками.

Церква (від грец. kyriakon - "господній дім") являє собою самоврядне об'єднання віруючих, яке склалося на основі спільності релігійних уявлень та особливостей культової діяльності. Для цього типу релігійного об'єднання характерні професійне священство, централізоване ієрархічне управління, чіткий поділ на клір і мирян, практично відсутнє контрольоване членство.

Секта (від лат. seco - "розділяти") - релігійне об'єднання, що відокремилося від пануючого в країні релігійного напряму й характеризується конфліктністю з ним. У секті відсутній інститут священства, лідерство належить віруючим, які вважаються носіями харизми (особливих божественних якостей). Тут існує постійно контрольоване членство. Секти претендують на виключність установок і цінностей. Серед послідовників сект поширене переконання у своїй богообраності.

Деномінація (від лат. denominatio - "перейменування") як тип релігійної організації знаходився в опозиції до церкви і секти, а її принципи, орієнтації мають різноплановий характер. Будучи централізованим релігійним об'єднанням, деномінація водночас не має професійного священства, поділу на клір і мирян. їй властиве пряме, обліковуване членство. Проте на відміну від секти керують деномінацією органи, обрані віруючими.

Первинною ланкою в системі релігійних організацій є громада віруючих. Вона властива будь-якому з релігійних віросповідань та релігійних об'єднань. Одна з головних особливостей релігійної громади - об'єднання порівняно стійкими й тривалими внутрішньогруповими зв'язками віруючих, між якими немає розходжень догматичного та обрядового характеру. При цьому відмінності в суспільному становищі віруючих, їхніх професіях, освіті тощо значною мірою