logo
544702

1. Психологічні корені релігії і релігійності. Релігійні переживання

Поняття релігійності і методи її вивчення. В сучасній психології релігії індивідуальна релігійність вивчається як складне явище, що включає декілька вимірів, а саме: віру в надприродне, специфічний релігійний досвід і релігійну поведінку. Серед багатьох психологів і соціологів релігії, які розробляли комплексні критерії цього феномену, можна відзначити зокрема американських дослідників Дж.Пратта, Ч.Глока, Г.Оллпорта і Д.Бетсона.

Психолог Дж.Пратт виділяв чотири "типових аспекти релігії-": традиційний (історичний, що має в своєму підґрунті почуття та спогади дитинства); раціо­нальний (систематичний, що базується на рефлексії, здатності до аргументації та абстракції); містичний (що виходить з власного досвіду переживання надпри­родного); практичний (що відображає особливості релігійної поведінки). На його думку, кожний з цих аспектів є необхідною складовою індивідуальної релігійності.

Соціолог Ч.Глок використовував при дослідженні релігійності п'яти-вимірну систему. Згідно цієї системи, релігійність, незалежно від віросповідання, включає: почуття та емоції - емоційний аспект; культову активність -ритуальний аспект; вірування та переконання - ідеологічний аспект; загальні

502

Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

знання та уявлення про світ, що корегують особисті релігійні переконання -інтелектуальний аспект; реалізацію віруючим всіх цих елементів у своєму повсякденному житті - поведінковий аспект. Ч.Глок розробив доволі складний опитувальник, що дозволяв оцінити рівень кожного параметру релігійності за шестибальною шкалою.

На початку 50-х років Г.Оллпортом були вперше введені в обіг поняття зрілої та незрілої релігійності, що в подальшому стали широко використовуватися в західній психології релігії. Пізніше цей дослідник розвинув бачення індивідуальної релігійності і розробив методику дослідження двох її характеристик, які він визначив як зовнішню і внутрішню релігійну орієнтацію. Ця методика й досі залишається одним із найпопулярніших засобів вивчення релігійності. Нині вона відома як "Шкала релігійної орієнтації Оллпорта-Росса". За Оллпортом, зовнішня релігійна орієнтація притаманна особам, які вважають за потрібне відвідувати церкву, але чиї релігійні переконання та поведінка слугують переважно іншим, світським інтересам (наприклад, сприяють бізнесу, консолідації родини, допомагають посісти певну соціальну позицію тощо). Внутрішня орієнтація притаманна тим, для кого релігія має безпосередню цінність і є не інструментом, а самодостатньою метою, що забезпечує вичерпну філософію життя. Багато хто з психологів релігії вважає такий вид орієнтації за "істинну" релігійність.

Дихотомічна модель релігійності в подальшому була доповнена американським психологом С.Д.Бетсоном. Він виявив релігійність третього типу, яка передбачає постійний пошук життєвих цінностей, активне та творче застосування релігійних настанов у вирішенні екзистенціальних питань. Цей дослідник не погодився з висновком Олпорта, що внутрішня релігійна орієнтація формується внаслідок некритичного засвоєння релігійних догматів, що вона відтак позбавляє особу будь-якої тривоги й почуття провини, формує дещо спрощене та негнучке ставлення до життєвих проблем. Д.Бетсон, обстоює думку, що релігія-пошук звільнює окрему людину від жорсткого слідування певним доктринам, сприяє самоактуалізації, толерантному ставленню її до інших людей, формуванню чутливості до їхніх потреб. На думку психолога, саме така орієнтація є істинною релігійністю.

Природа релігійного переживання. В найбільш загальному вигляді релігійність можна визначити як переживання людиною "надприродного-сакрального" і обумовлену цим переживанням поведінку. Але що є природою релігійного переживання? Питання про сутність та причини виникнення у конкретної людини уявлень про надприродне та його сакралізацію тісно пов'язане з розумінням божественного. Воно може розглядатися або як таке, що існує об'єктивно, або ж як щось суб'єктивне, що існує лише в уяві. Незалежно від цього на формування релігійного світосприйняття впливають також взаємовідносини "особистість-середовище" і суб'єктивні фактори (конкретна