logo
544702

Тема 29. Вільнодумство, секуляризація та натуралістична міфотворчість - 803

вияви змін духовності

геніальну ідею геліоцентризму давньогрецького астронома Арістарха Самоського (3 ст. до н. е.), а й всебічно її розвинув, довів, обґрунтував як наукову істину. Геліоцентрична теорія М.Коперника спростувала багатовікову геоцентричну традицію Арістотеля-Птоломея, стала відправною основою розвитку нової астрономії, фізики, що мало місце зокрема в працях Г.Галілея, І.Кеплера, Р.Декарта, І.Ньютона. М.Коперник вперше реалізує принцип: не все очевидне є достовірним.

Подальшого розвитку геліоцентрична теорія набула у творчості Джордано Бруно, який першим висловив ідею про нескінченність природи і нескінченну множинність світів у Всесвіті, їх динамічну єдність і вічність. Керуючись принципами пантеїзму, Бруно ототожнює рух і матерію, природу і світову душу (Бога). Визнаючи позитивність релігійного впливу на людей, він заперечував догматичне авторитарне втручання церкви у питання філософії і науки, в проблеми суспільних відносин. Майбутнє людства, зауважував Дж.Бруно, пов'язане із "релігією розуму", яка мусить зайняти місце "релігійного прозріння".

Геліоцентрична система М.Коперника набула нового підтвердження у працях Галілео Галілея, що значно вплинули на вільнодумство цього періоду. Астрономічні відкриття Г.Галілея (нерівність поверхні Місяця, сонячні плями, супутники Юпітера, фази Венери і т. ін.) доводили вірність передбачень давньогрецького філософа Анаксагора про єдність земних і небесних явищ. Геніальний вчений заклав основи класичної механіки, сформулював принцип відносності руху, ідею інерції, закон вільного падіння тіл, запропонував ідею матеріальної субстанції як єдиної незмінної основи природи. Г.Галілей розвиває нову методологію науки, яка базується на експериментах, відходячи при цьому від старих традицій природознавства.

Раціоналізм Г.Галілея мав значний вплив на природознавство Нового часу і філософську методологію. У поглядах на релігію він дотримувався теорії "двоїстої істини", яку поділяв його сучасник - англійський мислитель Френсіс Бекон (1561-1626 pp.). Приділяючи особливу увагу дослідженню проблем науки, знання й пізнання, Ф.Бекон фактично сприяв розвитку вільнодумства, хоча не виявляв це відкрито, як то робив його співвітчизник Томас Гоббс (1588-1579 pp.). Визнаючи розум за єдину, надійну основу пізнання, Т.Гоббс долає теорію "подвійної істини", критично аналізує онтологічні докази буття Бога, заперечує вродженість ідеї Бога в людині.

У вільнодумстві XVII ст. особливе місце посідає Бенедикт (Барух) Спіноза (1632-1677 pp.). Продовжуючи традиції пантеїзму, він прагнув до створення цілісної картини світу, спираючись на механіко-математичну методологію. В основі філософської системи Б.Спінози лежить вчення про тотожність Бога й природи як єдиної, вічної і нескінченної субстанції. Бог не стоїть над природою, він перебуває прямо в ній як її іманентна причина. У розумінні Спінози, в

804

Розділ V. Релігія і сучасність

субстанції зливаються необхідність і свобода. Бог (субстанція) вільний, оскільки все, що він чинить, випливає із своєї власної необхідності. У природі, а до неї Спіноза включає й людину, панує необхідність. Але людина, як модус особливого виду, має ще й свободу, яка полягає у єдності розуму і волі. Тому то масштаби реальної свободи визначаються мірою розумного пізнання. Основні вільнодумні ідеї Б.Спінози виклав у своєму "Богословсько-політичному трактаті".1

Більшість вільнодумців цього періоду у процесі переосмислення ролі релігії в життєдіяльності людини виходили за рамки традиційних релігійних систем. Вони намагались не стільки "вдосконалити" існуюче релігійне вчення, скільки прагнули обґрунтувати якесь нове. Особливе місце належало ідеї "природної релігії-", що була популярною в XVII-XVIII століттях (П.Аленн, Т.Джеферсон, Т.Пейн, А.Петер, Г.Чербері та ін.). Основна теза цієї теорії -необхідність відновлення істинної "природної релігії", "чистої віри" на основі зусиль розуму. Прибічники даної теорії виступали не проти релігії як духовного явища, а проти спроб церкви керувати всім і всіма. Вони аналізували питання сутності моралі та її зв'язок із релігією, роль та місце суспільства і держави для морально-духовного зростання людини, обстоюючи її свободу в актуалізації своїх потреб.

Розвиток українського вільнодумства. Прояви вільнодумства на українському ґрунті зустрічаються вже в києво-руській духовності, де панував культ Слова, книжності, була розвинута тенденція до інтелектуалізму. Акцентування ролі розуму у пізнавальній діяльності простежується у "Слові про Закон і Благодать" Іларіона Київського, "Посланні митрополита Никифора", у творчості Климента Смолятича, Кирила Туровського та ін., в яких звучить голос особистості, духовно розкріпаченої діяльності на шляху осягнення Божественної істини.

Поширенню ідей вільнодумства в Україні сприяла діяльність гуртка київських книжників, які в 70-ті роки XV ст. здійснюють переклад на давню українську мову низки найвідоміших надбань арабо-європейської духовної культури науково-енциклопедичного характеру, зокрема книг "Арістотелеві врата, або Тайная Тайних", "Логіка Авбасафа" або "Київська логіка", "Шестокрил", "Космографія", де обстоюють культ розуму, знання, науки, поширення яких, безумовно, сприяло створенню в Україні ґрунту для секуляризації науки й філософії як самостійних сфер знання.

Помітний слід в українському вільнодумстві залишили українські гуманісти (XV-XVII ст.), у світогляді яких провідне місце посідає людина, яку вони розглядають як частину природи.2 Обстоюючи її право на задоволення

1 Спиноза Б. Изран. произведения. В 2-х т. - М., 1957. - Т.2.

2 Українські гуманісти епохи Відродження кін. XV - поч. XVII ст. Антологія. В 2-х ч. -