Тема 21. Політологія релігії

603

невеличка релігійна громада має тут такі ж права, як і великі конфесії. Держава не створює свого спеціального органу, який повинен регулювати діяльність релігійних інституцій. Всі спірні питання релігійного життя вирішує суд. Релігійні організації звільняються від податків рішенням Федеральної податкової служби, яка проводить детальну експертизу того, чи не переслідує тією чи іншою своєю діяльністю певна релігійна організація якісь комерційні цілі. Законодавчо закріплену свободу віри і невір'я мають також громадяни Франції, Туреччини, України та ін. країн.

Залежно від усталених традицій певної країни, моделі державно-церковних відносин, що в них діють, існує кілька схем фінансової підтримки державою церковних інституцій:¹

-Пряме фінансування державою релігійних організацій і державний контроль за використанням їх коштів. Така схема характерна для більшості країн з теократичною, цезарепапиською моделями державно-церковних відносин, а також країн з державною церквою (Ватикан, Греція, Бельгія, Люксембург, Норвегія та ін.).

-Збір спеціального "церковного" податку, який витрачається згідно з побажаннями платників податку (Італія, Іспанія та ін.).

• "Церковний" податок надходить у розпорядження керівництва певних релігійних течій і витрачається згідно його міркувань, при мінімальному контролі з боку держави (ФРН, Австрія, Швейцарія, Швеція та ін.).

• Конфесії не одержують фінансової допомоги від держави й існують за рахунок добровільних пожертвувань віруючих, продажі церковної атрибутики, виконання оплачуваних треб тощо. Ця схема характерна для країн, в яких Церква відокремлена від держави (США, Франція, Україна, Нідерланди та ін.).

Таким чином, ми можемо констатувати, що в світі протягом століть склалися кілька моделей державно-церковних відносин, які не прив'язані, однак, до якихось часових періодів і часто переплітаються між собою (наприклад, теократія передбачає наявність державної церкви тощо). Визначення "своєї^-" моделі для кожної країни індивідуальне і залежить від багатьох чинників: правового устрою, прийнятого в суспільстві; поглядів світської та церковної влади на це питання; економічного стану суспільства тощо.