5. Історія та історіософія релігії

Вираз "історія релігії^-" зазвичай вживають у двох випадках: як означення реального процесу розвитку релігійного феномена і як назву галузі знання, що вивчає цей процес. У першому випадку наведений вираз охоплює зародження й еволюцію релігії в цілому чи окремих її елементів, напрямів, віросповідань; у другому - означає рефлексію зазначеного процесу та відмежовує в релігієзнавстві відповідну галузь останнього від інших його галузей -філософії, соціології, психології релігії, а в певному аспекті - від богословської історії релігії. В ширшому плані історія релігії як галузь знання є складником і специфічною формою історичної свідомості людини, її пам'яттю про змагання з природою, про колізії особистісного та суспільного буття, зрештою, про стосунки з богами та демонами.

Сталося так, що через вузькість історичного кругозору історія релігії як наука зароджувалася переважно дедуктивно, в межах філософського знання. Навіть після того, як у XVIII-XIX ст. з'явились епохальні праці з історії культури (Дж.Віко, Ф.Вольтер, Г.Лессинг, Й.Гердер, Г.Бокль тощо), після ряду непересічних успіхів археології, етнографії, міфології, фольклору й мовознавства теоретична думка намагалася осягнути релігію передусім як таку (Г.Гегель, Л.Фейербах), а не як процес конкретної родоплем'яної, конфесійної тощо релігійності. В XIX - на поч. XX ст. інший підхід до історії релігії запропонували представники еволюціоністської школи (Е.Тейлор та ін.), що розглядали походження і розвиток релігії як наслідок психічної діяльності людини, намагання пояснити незрозумілі їй явища природи.

Врахування успіхів і недоліків згаданих підходів до з'ясування релігійного феномена, а також логіка протиборства релігієзнавчої і богословської думки висунули, зрештою, в наукових пошуках на чільне місце питання про буттійні основи релігії та її іманентні зв'язки. Питання це вирішувалося непросто й далеко не все в ньому достатньо з'ясовано й зараз.

Як відомо, ще Л.Фейєрбах, намагаючись знайти земні корені релігії й заперечуючи природженість її ідей, висунув положення, згідно з яким "у релігії нема власного, особливого змісту".³⁶ Подібну, в основному за формою, думку висловлювали К.Маркс і Ф.Енгельс. В "Німецькій ідеології*" вони писали, що

³⁶ Фейербах Л. Общая сущность религии // Избр. филос. произв. В 2-х т. - Т.2. - М., 1955.-С. 52.

158