Тема 19. Релігійність - форма буття релігії

521

постає дійсним буттям, існуванням.

Композиція релігії і релігійних відносин обмежена параметрами одиничного, особистісного й кінечного. Існування завжди індивідуальне, а його центром є особа як самодіюча духовна субстанція, носій індивідуальної свідомості, що наділяє суще смислом буття. І тут виникає необхідність введення нового поняття, яке, власне, і було б критерієм релігії. Цим поняттям є "релігійність". Вона на відміну від релігії, яка має об'єктивний характер, за своєю суттю є проявом суб'єкта. Релігійність притаманна певному суб'єкту, в ролі якого постає людина (індивід, група, колектив, нація, людство).

Залежно від того, під яким кутом зору розглядалася релігія, на яких аспектах - особистісних чи соціальних - зосереджувались дослідники при вивченні релігійного феномену, так і витлумачувалося поняття "релігійність". А оскільки немає чіткого й одностайного визначення поняття "релігія", то немає також і чіткого визначення поняття "релігійність".

Одні дослідники терміном "релігійність" позначають деяку властивість особи, яка виражає її релігійне спрямування, певну індивідуальну чи колективну якість, що є конкретним проявом релігії в індивідуальній або колективній свідомості.

Інші в релігійності вбачають певний душевний, психічний стан окремих індивідів, груп чи спільнот, характерною ознакою яких є віра в надприродне і відправляння релігійного культу. Характеризували вони релігійність як таку індивідуальну або спільнотну соціальну якість, що виражалась в сукупності релігійних властивостей, притаманних індивіду чи спільноті. Існування релігійності поєднували із знаннями про релігію, використовуючи які можна брати участь у певній релігійній діяльності.

Можна визначити релігійність, зосередивши увагу на об'єктивному або суб'єктивному аспекті релігії. У першому випадку релігійність буде розглядатися як вплив релігії на свідомість і поведінку індивідів та спільнот, а в другому - як специфічний стан свідомості і поведінки індивіда й спільноти.

Проте всі ці дефініції, взяті окремо, не дають можливості повноцінного розуміння поняття релігійності. Для більш глибокого обґрунтування цього явища дані визначення необхідно розглядати в сукупності, поєднуючи, співставляючи й аналізуючи взаємозалежності їх структурних елементів. Це в свою чергу дає можливість чіткіше визначити гносеологічну і соціально-психологічну сутність релігійності.

Релігійність - передусім є конкретизацією зв'язку з трансцендентним, надприродним, яка має психічну сутність і реалізується в свідомості індивідів, але водночас виходить своїм змістом за межі індивідуальної свідомості. В такий спосіб вона поєднує внутрішньо-психічний і зовнішньо-символічний вияв релігії.

Релігія, по-перше, складається з низки психічних елементів (ідей, уявлень, поглядів, почуттів, переживань, тощо) і, по-друге, з низки символів (молитов,

522

Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

жертв, ікон, священних речей, обрядів тощо), що об'єктивують ці психічні елементи. На думку Е.Дюркгейма, релігійні явища поділяються на дві основні категорії - вірування і обряди. Перші являють собою стани свідомості і складаються з уявлень, другі - це певні способи дії, що відповідають першим.

Сама по собі релігія є таким самобуттям, яке шляхом об'єктивації в релігійності набуває чуттєвих форм. Інакше кажучи, в релігійності втілюється і через неї об'єктивується релігія. Категорія "релігія" відображає феномен релігії як "цілісність, тотальність, тобто як такий предмет, у кожній з частин якого є ціле" (Б.Лобовик). А релігійність - це спосіб засвоєння цієї цілісності і освоєння відношень та зв'язків релігійного комплексу. Отже, релігійність - це суб'єктивний, конкретний вияв релігії в індивідуальній чи колективній свідомості. Під нею слід розуміти такий якісний вияв релігійної свідомості, що вказує на певну ступінь зв'язку і приналежності індивіда до надприродного, потойбічного, трансцендентного, який сформувався на основі пережитого релігійного досвіду і реалізується в релігійній діяльності.

Як бачимо, поняття "релігія" і "релігійність" взаємопов'язані і співвідносні. Релігія - поняття абстрактне, надіндивідне. Вона опредмечується в свідомості і поведінці окремих індивідів, які складають певну релігійну спільноту. Власне саме цей процес опредмечення релігії і є виявом релігійності.

Відтак, теоретичний і емпіричний аналіз релігійності є важливою методологічною передумовою дослідження самого феномену релігії.