Тема 22. Етнологія релігії 623

занепаду та релікту, що завершується зникненням етносу. На жаль, Л.Гумільов зупинився лише на періодизації етнічного розвитку, не включивши релігію до цього процесу, хоча повсякчас звертався до неї з метою ілюстрації своїх теоретичних розмірковувань та висновків.

Як бачимо, відсутність загальновизнаної, всебічно обґрунтованої теорії етнорелігієгенезу, яка б розкрила природність (біологічність) та суспільність (історичність, соціальність, цивілізаційність) етнорелігійних змін, суттєво впливає на єдину їхню періодизацію. Проте, на нашу думку, у взаєминах етнічного і релігійного можна виділити етап їх абсолютного поєднання, на зміну якому приходять періоди акцентації етнічних ознак у рамках національних релігій, а з появою світових релігій вже релігійних домінант. З виникненням наднаціональних чи транснаціональних спільнот новочасна секуляризація знову актуалізувала етнічне значення аксіологічних смислів релігії.

Етнорелігійні процеси відбуваються із певними закономірностями, які притаманні всім релігіям і всім етносам. Це, насамперед, залежність того чи іншого типу релігій та етнічних утворень від клімату та географічного середовища, в якому проживають людські спільноти. Зовнішніми обставинами зумовлюється не тільки загальний фізичний вигляд представників етносу, а й характер їх ментальності, стиль і спосіб мислення, і, зрештою, - типи релігій, зокрема активні чи споглядальні, пристосовницькі, світоуникаючі чи світоопановуючі.

Зрозуміло, що поява тих чи інших релігій спричинена стадією розвитку і рівнем свідомості людини, її пізнавальними можливостями, глибиною осягнення нею світу земного і світу трансцендентного, що, природно, закладається національною культурою та традицією. Очевидно також, що етнорелігієгенез залежить від рівня соціально-економічної зрілості суспільства, який визначає швидкість, інтенсивність, напрям, перспективи його поступу.

У процесі етнорелігієгенезу можна виділити дію одночасно двох тенденцій. Одна з них спрямована на етнізацію (обетнічення або унаціональнення) людського суспільства та релігій, які в ньому з'являються, друга - на універсалізацію етнічного і релігійного життя людей, тобто певною мірою на денаціоналізацію усіх сфер, серед них і релігійної, людської діяльності.

Як свідчать історичні факти, етнорелігієгенез протікає відповідно до закону протидії, коли інтенсивність і результативність етнорелігійного розвитку пропорційні ступеню протидії йому. Чим сильніша протидія, тим вищий рівень розвитку, напруга етнорелігійних змін, а чим вищим є цей рівень, тим сильнішою буде протидія йому.

Як закономірність етнорелігієгенезу, діє прайшїо ланцюгової реакції. Етнорелігійне відродження будь-якого народу, як домінуючого, так і підлеглого, неодмінно веде до етнорелігійного ренесансу інших етнонаціональних спільнот не лише своєї, а й інших країн. Так, американська "етнічна лихоманка",

624 Роздіч IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

зачепивши більшість етногруп в Америці, з кінця 70-х років перекинулась на західноєвропейські країни. З середини 80-х років етнічний неспокій став фактором суспільного життя Східної Європи, який зрештою зруйнував найбільшу етнічну імперію - Радянський Союз. Етнічний ренесанс або супроводжується релігійним відродженням, або проходить під релігійними гаслами чи в релігійних формах. У всякому разі всі народи в етнорухах намагалися віднайти свою зникаючу ідентичність, що свідчить про всезагальність етнорелігійних пошуків у сучасному світі.

Особливістю сучасних етнорелігійних процесів можна вважати те, що вони вже не відбуваються в рамках одного окремого народу, незалежно від інших етнорелігієгенезів. Останні тісно пов'язані між собою, тобто перебувають і у горизонтальному, і у вертикальному вимірі. Це означає, що на етнорелігієгенез якогось народу безпосередньо впливають подібні процеси інших народів. Зокрема етнічний і релігійний розвиток якоїсь спільноти дедалі менше залежить від внутрішніх, іманентних даній етнічній одиниці причин. Він дійсно стає елементом загального, вселюдського етнорелігієгенезу, підпорядковується його законам, тенденціям, часовим вимірам. Сьогодні умовою здорового етнорелі-гійного розвитку є збереження і розквіт усіх етносів, а не асиміляція чи поглинання великими націями малих. Цілісність і цінність людства - в його етнічному і релігійному багатстві.

Характерною рисою сучасності є різноманітність не тільки народів та релігій, а й багатоваріантність самого етнорелігієгенезу. Всупереч колись домінуючій думці про уніфікацію всіх суспільних процесів, серед них етнорелігійних, дедалі популярнішою стає думка про неповторність історичного та екзистенційного досвіду кожного народу, який не можна схематизувати, бо збідниться багатство й унікальність шляхів реалізації глибинного потенціалу різних національних культур.

І останнє, етнорелігієгенез має незворотний характер. Ті зміни, які відбулися в етнічному і релігійному обрисі світу, окремих народів, не можна повернути. Тому будувати майбутнє людство як цілісність етнічних спільнот, не враховуючи при цьому їхньої історії чи прагнучи абсолютно відродити колись існуючі народи та їхні релігії- нездійсненна мрія, політична утопія.