Тема 19. Релігійність - форма буття релігії

537

У протестантів вона передбачає насамперед наявність глибинної віри в душі кожного, яка, власне, й спрямовує все її життя. Найбільш повно цим поняттям користуються в православ'ї, де всі грані буття віруючої людини спрямовані на досягнення вищої святості, вищої духовності, взірцем якої є Бог.

Три святі речі традиційно виділяються в християнстві: проповідництво, життя й служіння, дотримання яких зміцнює Церкву і наближає віруючого до вищого Божественного світу. Тільки через святість, дотримання високих моральних цінностей людина може досягнути глибин свого власного духу.

Людина прийшла в цей світ, щоб зрозуміти мету свого перебування в ньому. Саме духовність визначає шлях, по якому потрібно йти, щоб вирішити це основоположне питання. Людина народжується, щоб пізнавати себе, досягти вершин досконалості, довершеності і змінювати навколишній світ, проектуючи на нього свій дух й одухотворюючи в такий спосіб його своєю Красотою, Добром і Любов'ю. Це і є шлях співтворчості, співбуття людини з Богом, яка, проходячи через труднощі й випробування загартовується і розвивається. Головним завданням цього буття є прагнення досягнути, як зразка, досконалості буття Христа, який був досконалим, як досконалим є Отець Небесний. Це досягається шляхом святості, яка і є основою нашої духовності.

В праці німецького дослідника Р.Отто "Святе" - це поняття для позначення чогось глибинного, божественного, що викликає почуття благоговіння і жаху. Воно протиставиться профанному як чомусь зовнішньому, неістотному. У римлян цей термін застосовується для позначення всього, що знаходиться перед культовими спорудами. Сакральне - це щось чисте, глибоке, благородне, на противагу нечистому і потворному. Сакральне за своєю сутністю є чимось унікальним, відстороненим, незвичайним. Поняття святе близьке за своїм змістом до поняття священне. Якщо ми візьмемо найбільш поширені визначення цих понять, то побачимо, що священне наділене абсолютною довершеністю, святістю, визнане божественним, пов'язане з релігійним культом, а святе є божественним, наділеним вищою досконалістю та силою, тим, що глибоко шанується. Отже, характеристики, які позначаються цими поняттями, мають відношення до вищого, божественного, духовного. Всі вони лежать в основі релігійної духовності.

Досить тісно релігійна духовність співвідноситься з такими поняттями, як духовість, душевність, тілесність. То ж визначимо їх змістовну наповненість.

Душевність і духовість відрізняються між собою. Душа (грецьке - психея) - це певна нематеріальна сутність, що є носієм життя. Вона є сукупністю психічних властивостей людини. Дух в філософському плані - це самосвідомість людини як суб'єкта пізнання, волі і дії. Він є вищим началом людини, її глибинною сутністю. В християнстві Дух - це іскра Божа, частинка Святого Духу в людині , яка постійно прагне до свого Творця. Душа поєднує Дух з тілом, є зв'язуючою ланкою між ними. Тому душевність - це насамперед емоційність,

538

Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

чуттєвість, здатність сприймати моральні проблеми і втілювати їх в життя. Духовна людина - це добра, порядна, сердечна людина, яка глибинно усвідомлює свою власну сутність і відповідно важливість здійснення тих чи інших моральних вчинків. Душевна людина також робить добро, але не завжди тому, що глибоко усвідомлює його природу, а тому, що вона так вихована. Це лише духовість включає в себе глибинне розуміння людиною самої себе, сенсу свого буття, основоположних проблем, що є добро та зло. Тому духовість можна пов'язувати з такими поняттями, як зрілість, мудрість, бо ж, пройшовши ряд випробувань, людина набуває життєвого досвіду і глибину буттєвого розуміння. Душевність включає в себе насамперед емоційні переживання щодо тих чи інших проблем, а глибина цих переживань безпосередньо витікає з рівня їх усвідомлення, що й здійснюється через духовість. Отже, не можна протиставляти душевність і духовість, оскільки вони є взаємопов'язаними компонентами будь-якої особистості.

Ще є один важливий елемент особистості. Це - тілесність, плотність. Тіло, згідно релігійних поглядів, - це та матеріальна оболонка, в якій перебуває душа та дух людини. Воно протипоставиться душі, оскільки спокушає її тілесними насолодами. Але водночас тіло є "храмом Духа Святого", тому про нього потрібно піклуватися і тримати в чистоті. Хоч тіло й спокушує душу до здійснення гріхів, але в той же час воно є стимулом її зростання, бо ж, проходячи тілесні випробування, людина зростає духовно. В кінці ж часів буття на Землі, згідно християнських канонів, тіло воскресне разом з душею і духом й буде складати цілісну істоту, якою став Христос після свого воскресіння. Таким чином, духовість, душевність і тілесність становлять нерозривну єдність духовності особистості.

Вводячи в науковий обіг поняття "духовість", український мислитель Ст.Ярмусь визначає її як свідому активність людського духу, яка веде й підносить людину до ідеалу добра, до того, що її облагороджує. Він зазначає, що це все те, що допомагає людині проявляти у собі прагнення й стремління до вищого ідеалу, до божественного світу. Сама духовість, на думку Ст.Ярмуся, об'єднує активність розуму, серця і духу особистості, тобто всі прояви її життя, натхненного ідеалом Найвищого Добра, Благодатного Божественного Духу. Найзріліша духовість людини складається з її активності, яка постає із Віри, Надії і Любові.⁵

Таким чином, релігійна духовість це така активність людського духу, яка спрямована на досягнення вищих цінностей - Добра, Істини й Любові. СтЛрмусь та деякі інші зарубіжні дослідники, зокрема французький вчений - отець Люіс Буєр виділяють два рівні релігійної духовості. Ними є насамперед офіційна церковна духовість і духовість, що виражається через різні народні традиції та

' СтЯрмусь. Духовість українського народу.- Вінніпег, 1984. - С. ЗО.