Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

класифікуючи їх залежно від об'єкта відображення. Зокрема, естетичні почуття -це переживання прекрасного, що виявляється в реально існуючих речах і предметах. Моральні почуття - це переживання суспільної цінності чи навпаки -несумісності певних дій із прийнятими в суспільстві нормами, установками, парадигмою поведінки. Аналогічно, релігійні почуття можна мислити як переживання, пов'язані з реаліями релігії. Безперечно, релігійні почуття - це переживання людини, пов'язані з відношенням її до Абсолюту, ті переживання, що виявляються, здебільшого, у формі тривоги, трепету, благоговіння. Релігійні почуття - це своєрідний психологічний стрижень для занепокоєної, збентеженої, стривоженої людської свідомості. У гносеологічному зрізі релігійні почуття не обмежуються винятково сферою афектів, вони містять у собі й елемент інтелектуальності, щоправда інтуїтивної, на кшталт шеллінгової "інтелектуальної інтуїції^-". При цьому помилковими вважаємо спроби деяких відомих дослідників віднести релігійні почуття до царини інтелектуальних почуттів. Зокрема, такої позиції дотримується В.Вундт.

Релігійні почуття відрізняються від естетичних, моральних тощо за інтенціональністю (спрямованістю на об'єкт) і за роллю, яку вони виконують в житті людини. Особливості інтенціональності релігійних почуттів полягають в тому, що їх об'єктом є позаприродні феномени, властивості та відношення, інколи реальні предмети чи істоти (ікона, святий, вождь тощо). Щоправда реальні предмети чи така людина наділяються позаприродними властивостями. Тепер щодо місця, яке займають релігійні почуття в духовному житті людини. За допомогою релігійних почуттів здійснюється зв'язок людини з Абсолютом, у якій би формі цей Абсолют не виступав. Відтак релігійні почуття забезпечують однакову аксіологічну й навіть онтологічну рівність людини та Абсолюту. Окрім того, психологи давно звернули увагу, що психофізіологічна сутність молитви, заклинання, замовляння збігається з формулами лікувального самонавіювання. Вони з'ясували механізм самозаспокоєння людини під час виконання нею обрядових дій, які створюють і навіюють ілюзію досягнення реального результату.

Підсумовуючи викладене, зробимо висновки:

1) Психологія релігії вивчає афективний, емоційний вимір релігії, тобто вона намагається зрозуміти і виявити релігійні феномени з їх іманентної сторони - афективної. В цьому й полягає специфіка психології релігії як самостійного дисциплінарного утворення.

2) Предметом вивчення психології релігії є: релігійні почуття, переживання; релігійний досвід; релігійні настрої, вольові мотиви та установки віруючої людини тощо.

3) В структурному відношенні психологію релігії доцільно поділяти на психологію релігії загальну (умовно - "фізіологію афектів") і на психологію релігії часткову ("історію психічних явищ, пов'язаних із релігією").

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання 157

4) Психологія релігії як самостійне дисциплінарне утворення започатковується у розвідках Ф.Шлейєрмахера. Умови для появи останньої стали можливими лише в с XIX ст.