Тема 19. Релігійність - форма буття релігії

549

виправдана, оскільки забезпечує, по-перше, на місцевому рівні чітку підпорядкованість кожного члена громади лідеру, пастору чи керівнику, а, по-друге, на рівні усієї конфесії забезпечує підпорядкованість кожної окремої місцевої громади центральному керівному органу, встановлюючи відтак цілковитий контроль центру над окремими місцевими громадами. Як правило, громади ієрархічного типу обстоюють ідею підпорядкованості також однієї громади щодо іншої. Останнє дуже чітко спостерігається у організаційних схемах ряду традиційних християнських конфесій.

Зауважимо принагідно, що ієрархічний тип громад, будучи направленим в першу чергу на підпорядкованість і контроль місцевого релігійного осередку з боку центру, серед ряду традиційних християнських конфесій подекуди зумовлює те, що чисельний склад членів таких громад є помітно різним. Має місце нестабільність у відвідуванні окремими членами тих богослужбових заходів, які проводить громада, що засвідчує досить низький рівень їхньої релігійної самосвідомості.

Подібна ситуація має своє пояснення. Так, віддаленість мирян від лідера, що детермінована згаданим ієрархічним поділом, на місцевому рівні подекуди призводить до того, що лідер перестає бути відкритим для кожного члена. Він по суті ізолюється від виконання своєї безпосередньої роботи - бути "пастирем", проповідником релігійного вчення кожному членові громади, провісником віроповчальних положень. Подібна ситуація постає й тоді, коли лідер громади концентрує увагу лише на обрядовій відправі, проведенні лише суто культово-обрядових заходів, занедбуючи безпосередню щиросердечну роботу з конкретною людиною, не працює на рівні її душі, не є душпастирем. Непоодинокими випадками серед професійного духівництва є й ставлення до власного положення на рівні громади лише як до одного із способів власного заробітку. Відтак суто матеріальна зацікавленість окремих священнослужителів помітно акцентується лише на формальному виконанні своїх обов'язків, що, зрештою, позначається на загальному релігійному стані громади. Значна частина парафіян залишаються тоді елементарно необізнаною з головними концептами віровчення, не знає текстів Святого Письма, не розуміє сакрального змісту літургійних дій, не усвідомлює моральних настанов релігії. Іншими словами, в ряді конфесій інститут професійних священнослужителів неспроможний забезпечити головне - світоглядні і душевні запити релігійного індивіда. Це в свою чергу, маючи на увазі нестабільність, надмірну плинність членства громади, призводить до того, що зрештою релігійний індивід перестає ідентифікувати себе з громадою, бо ж в його уяві громада асоціюється з окремими священнослужителями і їхніми вчинками.

Таким чином, окремі громади ієрархічного типу впливають на буденну свідомість своїх членів лише відносно, а відтак не є здатними виступати формотворчим фактором і ферментом відтворення їх релігійної свідомості.

550

Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

Релігійна свідомість віруючих, що належать до подібного типу громад, функціонує лише на обрядово-ритуальному рівні.

Другий тип релігійної громади є кардинально протилежним щодо першого - ієрархічного. Організаційна схема громади цього типу має свою специфіку. Насамперед вони є самокеруючими, тобто цілком автономними, оскільки все керівництво здійснюється тут лише на рівні місцевої громади. Це само собою вже виключає належність чи підпорядкованість останньої якомусь вищому центру чи якійсь надгромаді. Громади цього типу не є такими однорідними, як ієрархічного типу. Очолювати їх може спеціальна рада, до якої входить обрана загальними зборами громади певна кількість вірних, як правило, члени із числа чоловіків, яким спільнота доручає здійснювати ідейно-теоретичне й організаційне керівництво. Такі громади, зрозуміло, не можуть мати якогось одного лідера. Право здійснювати богослужіння, проповідувати перед громадою, проводити молитовні зібрання переходить часом від одного члена ради до іншого згідно встановленого графіку. Як правило, подібна структура притаманна ряду неохристиянських і неоорієнталістських громад.

Зауважимо принагідно, що навіть місіонер, який започатковує ту чи іншу громаду, має право лише перший час очолювати її (бути її лідером), і лише до того етапу, коли в громаді виокремлюється декілька (щонайменше два, окрім нього) вірних, які вірно і вміло витлумачують віровчення, здобувають навички проводити богослужіння, здійснювати обряди. Разом з місіонером вони створюють раду, до якої з часом й переходить загальне керівництво громадою.

Подібне первинне об'єднання певної конфесії на автономних засадах входить до її загальної організаційної структури, яка об'єднує між собою аналогічні громади. Ця структура існує на рівні співпраці незалежних місцевих громад між собою. Члени ради чи пресвітери однієї громади не мають при цьому ніякої влади над іншою.

Окрім громад з колегіальним керівництвом цей тип релігійних спільнот має й інший характер свого інституювання. Очолювати громаду може один лідер, якому місіонер чи члени спільноти доручили всю відповідальність за її життя, а також право здійснювати богослужбові дії. Такий лідер не обов'язково має бути професійним священнослужителем, але він вправі розраховувати на фінансове утримання за рахунок коштів громади.

Релігійні громади, незалежно від того, до якого типу організації вони належать - ієрархічного чи демократичного, можуть дробитися на підгромади -гуртки чи групи, що налічують в своєму складі лише декількох осіб (щонайменше чотири). Так, місцева громада Свідків Єгови складається з декількох "гуртків" з вивчення богослужбової літератури і Святого Письма. Очолює кожну з таких підгруп призначений керівником громади лідер. Окремі місцеві громади Церкви Христа, переважно так званого "Бостонського руху", також поділяються на окремі групи і "зони". Групи складаються переважно з