Тема 9. Антропологія релігії

287

можливістю теодіцеї й антроподіцеї. Втілившись у людину, Бог, за їхніми поглядами, виправдав світ, а своєю голгофською жертвою сам взяв участь у теодіцеї світу, в людських стражданнях.

Поняття теодіцея було введено німецьким філософом ГЛейбніцем в книзі під такою ж назвою. В основі його вчення лежить таке поняття як монада -проста субстанція, ідеальне начало речей. Найвищою монадою є Бог. Проблема свободи у ГЛейбніца пов'язана з рівнем духовного розвитку монади. Вона реально стає можливою за умови, що у монади з'являється здатність до самосвідомості. Лише тоді вона стає суб'єктом, а необхідність і детермінованість її діяльності переходять у свободу. Найвищим рівнем свободи характеризується діяльність Бога. Він має абсолютну свободу, але й "воля Бога не може бути довільною", тобто Бог не може діяти всупереч своїй власній природі. За своєю природою він завжди прагне до кращого, бо ж його воля детермінована моральною необхідністю.

Таке розуміння свободи розкривається ПЛейбніцем в його концепції про можливу множинність світів. Згідно з нею, існує багато світів. Вони з однаковою необхідністю мисляться Богом, але він вибирає лише один з них. З логічної точки зору цей вибір має довільний характер, оскільки світи ці повністю рівні, але підстави такого кроку мають моральний гатунок. У своєму виборі Бог керується законом благодаті, тобто прагне до максимуму реальності або ж до найвищої досконалості. Керуючись цим законом, з багатьох можливих світів Бог обирає і творить найкращий. Звідки випливає відомий висновок Лейбніца, що ми живемо у "найкращому" із світів. ' Найкращим він є у тому розумінні, що Бог для творення цього універсуму віднайшов найкращий план, такий, що поєднує у собі найбільше розмаїття водночас із найбільшим порядком. Як і кожна духовна істота, людина у своїй діяльності керується законом благодаті. Вона прагне до власного блага. Саме в цьому й полягає її природа. Рівень свободи людини залежить від рівня її духовного розвитку, рівня її свідомості, а можливість вільного вибору залежить від її пізнання. Таким чином зло, за Лейбніцем, це просто відсутність добра. Воно пов'язане з низьким рівнем духовного розвитку людини і аж ніяк не створене Богом. Людина сама його створює через свою недосконалість, нерозуміння нею законів гармонійного розвитку світу.

Проблему теодіцеї активно розробляв також російський релігійний філософ В.Соловйов. В основі його вчення лежить ідея всеєдності. Людина, повчав він, повинна насамперед поєднатися зі своїм божественним началом і стати боголюдиною. "Людство, з'єднане зі своїм божественним началом у Христі, є Церквою - живим тілом божественного Логоса, втіленого, тобто

Лейбниц Г.В. Теодицея // Соч. В 4-х т. - Т. 1. - М, 1982. - С. 634.

288

Розділ II. Філософське витлумачення феномену релігії

історично відтвореного, в боголюдській особистості Ісуса Христа.¹

Внаслідок такого поєднання, за Соловйовим, виникає істинне людське суспільство, яке складається тільки із вільних особистостей. Цілісність людської особистості вимагає безумовної свободи, але ця безумовна свобода не може належати людині поза Богом, бо ж вона належить тільки боголюдству.

В.Соловйов, крім того, розробив концепцію аготодіцеї (виправдання добра). Згідно з нею, Бог створив світ благим і настановив людину творити тільки добро. Це нібито закладене в глибинах її сутності. Але Бог водночас наділив людину також і свободою волі, а тому вона може відпадати від накреслень Божих і сама обирати собі гріховний шлях. Відтак добро вона творить за своєю природою, а зло є результатом її свободної волі.

Проте в більшості теологічних систем та філософських вчень зло є неминучим супутником добра, допущеним Богом засобом для підтримки сумління серед грішників або ж випробуванням для людей, щоб зміцнити їхню релігійну віру. Згадаймо принагідно хоча б Авраама, від якого Бог зажадав, щоб він приніс йому в жертву свого єдиного сина. І Авраам уже збирався це зробити, але Бог зупинив його, в такий спосіб перевіривши його віру.