Тема 18. Релігія як соціально-психологічне явище

509

більш конкретне відчуття присутності божественного - присутності в цій кімнаті, поруч, на відміну від його дифузного існування "навкруги". Однак і в тому і в іншому випадках це переживання відрізняється від переживання присутності звичайної особи. Тут божественне не локалізоване у просторі. Досвід другого типу зустрічається у таких формах:

- досвід "порятунку", навернення чи другого народження. Хоча в протестантських Церквах існують певні ритуали, спрямовані на ініціювання цього досвіду, проте він не обмежується такими рамками. "Переживання порятунку" можна констатувати, коли людина відчуває, що божественне звертає на неї увагу, виявляє до неї інтерес і особливим чином свідчить їй про її новий статус перед божеством. Таке свідчення може проявлятися в емоційних, зорових, слухових чи тілесних сенсаціях;

- досвід "чудес", зміст якого має більше відношення до життя тіла, ніж духу. Як правило, в таких випадках людина відчуває рятівне втручання божественного в кризову ситуацію, яка загрожує її фізичному стану (наприклад, аварія, тяжка хвороба, пологи і т. ін.) або її добробуту чи соціальній позиції (втрата роботи, грошей, пошкодження майна тощо);

- "санкціонуючий" досвід. Якщо "чудеса" - це рятівне втручання божественного в сферу матеріального світу людини, то санкціонуючий досвід навпаки - "загрожує" або "попереджає". На тлі добробуту людина одержує ознаки своєї провини у вигляді негараздів, непередбачених проблем або специфічних переживань (символічні сновидіння, відчуття тощо), які в подальшому витлумачуються як божественна увага або зостереження.

Третій тип релігійного досвіду можна означити як екстатичний. Буквально "ekstasis" означає "перебування за межами" повсякденного світу. Якщо французький психолог Г.Бергер вважав екстатичним будь-яке переживання "прориву" домінуючої реальності (в тому числі сновидіння, художню творчість, жарт), то Р.Старк відносить до екстатичного глибоке відчуття приєднання до божественного, що, як правило, має позитивне емоційне забарвлення та супроводжується станом зміненої свідомості і яскравими тілесними відчуттями.

Останній тип релігійного досвіду в цій класифікації - досвід одкровення. Переживаючи цей вид досвіду людина не тільки приєднується до Божества, а й одержує від нього певні повноваження. Божество повідомляє індивіду про його особливу мудрість або місію. Повідомлення мають символічний характер, але частіше ними є видіння або ж вербальні сенсації. Власне кажучи, видіння та голоси можуть супроводжувати будь-який з перелічених типів, але вони більш характерні для двох останніх. Для досвіду одкровення особливе значення має зміст вербального переживання: це конфіденційна інформація про майбутнє, природу божественного або його плани.

Релігійний досвід і традиція. Релігійний чи містичний досвід є джерелом всіх існуючих у світі релігій. Саме це можна сказати і про нові релігійні течії.

510 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

Вони ґрунтуються на безпосередньому переживанні надприродного, що сприймається як одкровення. Історію розвитку великих релігій можна розглядати як поступове розгортання прихованих значень, притаманних релігійному досвіду засновників цих релігій. В первинній інтуїції кожного з них є зародок теорії, яка пізніше розвивається у доктрину, а згодом - в догму. Однак сутність релігійного досвіду є такою, що він постає як переживання межової реальності. Закріплений в традиції, він певним чином змінюється, втрачає первинні якості. Традиції і соціальні інститути належать до реальності, повсякденної, структури, яка не в змозі якісно відобразити те, що відкривається у першоджерелах. Тому традиція починає функціонувати як щось зовсім відмінне від початкового досвіду. Як тільки досвід втілюється в інститутах і традиціях, його авторитет одразу ж переноситься на них. Виникають священні писання, розробляються ритуали, формується група релігійних функціонерів і система підготовки таких фукціонерів-професіоналів. Релігійний досвід стає інституціоналізованим фактом суспільного життя, набуває форм, в яких йому "належить" проявлятися, і регламентується соціально санкціонованими засобами. Виконуючи роль посередника між релігійним досвідом і соціумом, традиція зберігає пам'ять про цей досвід у його первісному вигляді тими засобами, які влаштовують суспільство. Як слушно стверджував Бергер, традиція "приручає" релігійний та містичний досвід, які за своєю сутністю є небезпечними для повсякденного життя.