logo
544702

Тема 23. Релігія як моральне явище 633

також і до самого себе.

Оснрвною функцією релігії, звичайно, визнається компенсаційна, функція доповнення, заміни, відшкодування того, в чому людина має життєву, "екзистенціальну" (таку, що випливає із самої суті людського існування) потребу, але чим вона реально (принаймні, за певних історичних умов) не володіє. Компенсуючу роль в найпоширеніших сучасних релігіях відіграє ідея Бога як творця і правителя світу, вседержителя.

Для моралі ж визначальною є функція узгодження поведінки окремої людини з інтересами розвитку спільноти всього людського роду. Цього узгодження не досягти за допомогою зовнішніх примусових чинників-наказів, заборон, недостатньо тут і простого нормативного регулювання - впливу громадської думки, суспільних звичаїв і традицій. Моральність стає можливою тільки при неодмінній участі такого фактору як самосвідомість особи. Виразом моральної самосвідомості є совість - самооцінка, внутрішній регулятор, "компас", який спрямовує поведінку і в основі якого лежить не тільки інтелектуальне начало - розуміння, що є добре і що є погано, а й емоційне -переживання відповідності чи невідповідності своїх вчинків моральним вимогам. Звідси такі вирази, як "чиста" і "нечиста", "спокійна" і "неспокійна" совість, "докори", "муки" совісті тощо.

Ці характеристики релігії та моралі не тільки свідчать про їх специфічні особливості і відмінності одне від одного, а й дають можливість зрозуміти і віднайти "точки зіткнення" між ними, основи їх взаємовпливу і часткового взаємопроникнення. Таке твердження є незаперечним фактом. Проте воно не було чимось "даним від початку", а пройшло тривалий історичний шлях свого становлення й розвитку.

В літературі радянського періоду нерідко вказувалось, що мораль виникла раніше, ніж релігія, і що вона опісля була "привласнена" і "перекручена" останньою. Можна погодитися з тим, що спочатку напівінстинктивні норми людського співжиття сформувалися ще в період антропосоціогенезу. Очевидно цей процес розпочався раніше, ніж мислення досягло такого рівня, коли стали можливі власне релігійні уявлення. Проте це була, скоріше, ще "передмораль". Мораль у сучасному розумінні цього поняття передбачає хоч би відносне виокремлення особи із суспільного загалу, виникнення особистісної самосвідомості і здатності самовизначення. Тому більш переконливою здається точка зору, за якою мораль і релігія формувалися протягом одного й того ж самого періоду історії первісного суспільства, синкретично переплітаючись і впливаючи одна на одну. Так, одні й ті ж "передморальні" вимоги та заборони -табу пов'язувалися з тотемістичними магічними уявленнями і ритуалами.

В подальшому, з переходом від первісного до цивілізованого стану, з початком "писемної" історії мораль і релігія визначалися як особливі духовні

634

Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

явища, "форми суспільної свідомості". Відтоді їх взаємний вплив тривав і надалі, але вже на новому рівні.

З одного боку, мораль осмислювалася як встановлена і освячена надлюдським авторитетом. Так, в іудаїзмі, християнстві, ісламі таким вищим авторитетом постає Бог (ці три релігії називають "авраамічними" - за ім'ям Авраама, біблійного праотця єврейського та арабського народів). З іншого боку, релігійні ідеї, образи та сюжети все більше наповнювалися моральним змістом.

Еволюцію релігії і моральності, розвиток їх взаємовідношень можна простежити за біблійними текстами. Так, давньоєврейський бог Ягве (Єгова) постає спочатку як етнічне божество: "Я - Господь (в єврейському тексті Тори -ім'я Ягве), Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів переді мною" (Вих. 20:2 - 3). Отже, інші боги теж існують, але вони - чужі. Моральні норми, записані у вигляді "заповідей", почасти носять суто релігійний характер (як, наприклад, заборона "даремно" вимовляти ім'я Боже^' але в більшості своїй значною мірою виражали стано$|&фя, по cyriJP" фундаменту загальнолюдської моралі. Проте в контексті найдревніших книг Біблії ці заповіді фігурують як обов'язкові лише щодо одноплемінників і єдиновірців (та й тут можливі винятки) і не поширюються на чужинців. Найвищою доброчесністю, найпершим обов'язком в них вважається безумовне підпорядкування волі Бога, який характеризується ними як "Бог - ревнитель". На це вказує "казус Авраама", коли легендарний праотець євреїв (а також арабів) готовий був на вимогу Бога без вагань принести в жертву свого улюбленого сина Ісаака, за що Бог, зупинивши його в останній момент, благословляє Авраама і обіцяє примножити його потомство "як пісок морський" (Бут. 22).

В книгах пророків, зокрема Ісайї, зберігається етноцентричний характер іудейської релігії, однак посилюються загальнолюдські елементи. Ці твори виражають вже більш високий рівень моральної свідомості. Характерною тут є мрія про мир між народами, коли "мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатися війні" (Іс. 2:4). В цьому контексті звучить також заклик: "Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших вчинків із перед очей моїх, нікчемні ваші вчинки; перестаньте чинити лихе! Навчіться чинити добро, правосудця жадайте, карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдову заступайтесь!" (Іс. 1:16-17).

Моральні й соціально - етичні мотиви наявні в книгах Екклезіаста та Іова, які, за науковими даними, мають відносно пізнє походження.1

Нарешті, в християнській частині Біблії - Новому Заповіті - безумовно переважає загальнолюдське начало. Моральний зміст християнської релігії визначає її специфіку і вплив на духовну культуру людства. Новий Заповіт, складений у І—II століттях нової ери, є породженням епохи переломної, коли була

1 Див.: Шифман И. Ветхий Завет и его мир. - М., 1987. - С. 171-178.