Б) Католицька філософія

Католицька філософія об'єднує різноманітні школи, основним завданням яких є обґрунтування католицького віровчення. Одні з них виконують чисто службові цілі і входять в офіційну церковну доктрину, інші - існують поза її межами, але виконують щодо неї метателогічні функції й опосередковано впливають на її формування та еволюцію.²

На відміну від православних філософсько-теологічних конструкцій, які базувались переважно на грецькій ідеалістичній філософії, фундаментом католицької філософії виступає інша філософська традиція - римський

Розанов В. Религия.Философия. Культура. - М, 1992; Кувакин В.А. Религиозная философия в России. - М., 1991.

Див.: Губман Б. Современная католическая философия. - М., 1988; Соколов В. Средневековая философия. - М., 1989.

426

Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

еклектицизм з його суб'єктивістським підходом, в рамках якого етатистсько-юридичний практицизм (Ціцерона) і рефлексуючий психологізм (Сенеки) доповнюють один одного.¹ У зв'язку з цим для католицької теології Бог і людина перш за все суть суб'єкти волі. Для неї найважливішим є пошук гармонії волі Бога і волі людини - або в раціонально-юридичній площині (схоластика), або на шляхах сентиментального переживання з орієнтацією на індивідуалістичний суб'єктивізм (містика). Основною теоретичною проблемою католицизму є співвідношення свободи волі людини і божественного приречення. Тому тут важливе місце відводиться теорії передвизначення. Стиль католицизму конституювався в пелагіанських дискусіях про волю і благодать та обтяженість першородним гріхом, які не знайшли розуміння на Сході.

Ідея адекватного вияву Абсолюту через його творіння, характерна для християнської думки в цілому, але в західній філософській теології вона проявляється (на відміну від східної) не так яскраво. У католицизмі в поняття триєдності вносяться еманаційні і субординаційні риси, завдяки яким друга і третя іпостась можуть сприйматися як другорядні. Між Богом і людиною тут стоїть благодать, яка інтерпретується (з великою формально-логічною вишуканістю) як чисто феноменальний вияв божества, зовнішній по відношенню до його ноуменальної суті.

Таким чином, основні концептуальні засади ранньої католицької філософії розгортались і були побудовані на основі однієї із провідних парадигм західно-християнського філософствування - августинізмі (Августин Аврелій). Здійснивши реконструкцію принципів платонізму й основних положень неоплатонізму відповідно до християнського віровчення, вона з V по XIII століття ґрунтується на ідеях ірраціоналізму і містицизму.² Основні засади цієї філософії зводились до того, що Бог є вищою сутністю (summa essentia). Він -єдиний, існування кого не є залежним, все ж інше існує завдяки Божій волі. Бог - і предмет і причина пізнання. Саме він вносить світло в людський дух. Основою духовного життя є воля, а не розум. Вихідним пунктом людського пізнання виступає віра в Бога, яка є передумовою будь-якого знання. її першість перед розумом безумовна. Метою і сенсом життя людини є щастя, яке досягається перш за все в пізнанні Бога і випробування душі.

Розпочинаючи з XII ст., Європа, головним чином через арабське і єврейське посередництво, знайомилася із спадщиною Арістотеля, зокрема з невідомими до того часу його метафізичним"!* і фізичними трактатами. Це призвело до серйозної конфронтації грецького раціоналізму ввсобі Аристотеля і

¹ Цицерон. Философские трактаты. - М., 1985; Сенека Луций Анней. Нравственные письма к Луцию. - Кемерово, 1986.

² Августин Аврелий. Исповедь. - М., 1997; Августин // Антология мировой философии. -Т.1. - 4.2. -М., 1969.