Тема 12. Етнічні релігії

353

якої вийшли боги, що створили землю, небо, людей тварин і рослини. Тут на перше місце бога-деміурга виступає Сонце. Традицією давньоєгипетської релігії було обожнювання фараонів, які бачились як "служителі Гора", що впливало на династійність царювання.

Давньоіндійська релігія - це сукупність релігійних поглядів та обрядів, що виникали в II тис. до н.е. в середовищі індоаріїв і яка історично передує власне індуїзму. Виділяють ведичну та брагманську доби функціонування цієї релігії. Ведична доба свою назву отримала від давньоіндійського джерела, яке було створене в цей час, Вед - священних книг, де описуються боги, важливі сторони ритуалу та обрядовості. Весь пантеон складається з тисячі богів, які діляться на земних, атмосферних та небесних. Важливе місце у цей період займають також різноманітні божества, напівбоги, міфологізовані діячі, ворожі сили. Головний сенс обрядовості - жертвоприношення (яджна) у формі вживання священного напою сома або принесення в жертву богам рослин, тварин, людей. Світ, за Ведами, створений або з води ворожими силами (девами і асурами), або з яйця богом Праджапаті чи Брагманом. Всесвіт складається з п'яти елементів - води, землі, вогню, повітря, ефіру (акаша). Брагманська доба відзначається зміною ритуалу, створенням коментарів до Вед - брагманів та аран'як, а також релігійно-філософських трактатів упанішад. Остаточно виокремлюється каста духовних вчителів та виконавців обрядів - брагмани, поширюється явище аскези. Світ, згідно з вченням цього періоду, керується загальними законами карми, якій підкоряються боги й люди. Панівною стає концепція реінкарнації (переселення душ) та необхідності звільнення від нескінченних змін своїх станів (сансара).

Давньокитайська релігія - система стародавніх народних культів і шаманських вірувань, релігійних уявлень народів Китаю. Цю релігію можна реконструювати за фрагментами стародавніх історичних та філософських творів, створених в XIV ст. до н.е. - 1 ст. н.е. Одна з характерних рис давньокитайської релігії - історизація (евгемеризація) міфічних персонажів, які під впливом раціоналістського конфуціанського світогляду дуже рано почали трактуватись як реальні діячі глибокої старовини. Головні персонажі перетворювались у правителів та імператорів, а другорядні - у сановників, чиновників і т.п. Евгемеризація міфів сприяла й характерному для цієї релігії процесу антропоморфізації героїв, який продовжувався у народній міфології аж до останнього часу. Велику роль відігравали в цьому й тотемістичні уявлення. Відомі міфи про хаос (Хунь-тунь), праматір Нюй-ва (уявлялась у вигляді напівлюдини-напівзмії чи дракона) тощо. Давньокитайська релігія наповнена різноманітними духами з рисами тварин і людей, інших істот, мала зооантропоморфний вигляд. Основними персонажами давніх уявлень китайців є культурні герої - першопредки (вони виступають як творці культурних благ та предметів, що удосконалюють та поліпшують життя людей), а також їхні

12 0-36!

354

Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

антиподи - руйнівники космічної та соціальної рівноваги. їхня боротьба -свідчення добра і зла, життя і смерті. З розвитком суспільства спостерігається поява верховних божеств, ієрархічна система яких була запозичена історіографами і служила подальшій евгемеризації міфічних героїв, особливо після створення Ханьської імперії (206 до н.е. - 220 н.е.), коли генеологічні міфи стали використовуватися для обґрунтування права на престол та доказу стародавності окремих родів.

Давньоримська релігія - це своєрідне поєднання політеїстичних вірувань і культів рабовласницького суспільства з елементами релігійних уявлень епохи родового ладу римської громади. Ця релігія значною мірою відображена у римській міфології, яка в свою чергу зазнала величезного впливу грецької. З утворенням класів і держави боги давньоримської релігії (їх було близько 30) стали загальнодержавними, не пов'язаними з певною територією. Найвищим серед державних богів, що уособлював могутність Риму, вважався Юпітер. У Римі для всіх громадян був встановлений обов'язковий культ давньоримської трійці (Юпітера, Юнони й Мінерви). У римському релігійному культі суворо зберігалися старовинні традиції, що сягали родового ладу. Перетворення Риму на середземноморську державу спричинило чималий вплив східних культур з культами їхніх богів. Для релігійного життя періоду пізньої імперії характерний синкретизм. Це було наслідком підриву політеїстичної системи давньоримської релігії і переходу римлян до монотеїзму. Криза ж суспільного ладу (з початку нової ери і особливо в III-V ст. н.е.) викликала глибокі соціальні та світоглядні зміни в житті Римської імперії, стала причиною переходу величезних мас населення до християнства.

Особливості давньоукраїнської релігії розглядаються в параграфі "Українське язичництво" теми шістнадцятої цього підручника.

Давньоіранська релігія відома під назвами парсизм, маздеїзм, магізм. За своїм характером вона є класично дуалістичною системою поглядів, що виникають з X-VII ст. до н.е. її засновником вважають пророка Заратуштру (Зороастра). Тому цю релігію ще називають зороастризм. Заратуштрі приписують створення Гат - найстародавнішої частини священної книги "Авеста" і об'єднання основних релігійних уявлень стародавніх персів. Основна ідея зороастризму міститься у визнанні боротьби двох існуючих сил -Ахурамазди (уособлює світло, добро, істину і життя) й Анхра-Майнью (темрява, зло, омана і смерть). Ареною боротьби цих сил є світ; беруть участь у ній і люди, які володіють свободою вибору. Зусилля прибічників Ахурамазди повинні привести зрештою до перемоги світла й добра. Праведним життям, вартим спасіння, зороастризмом вважалося примноження матеріальних благ за допомогою землекористування. Сучасні послідовники зороастризму парси і гебри вважають праведною також підприємницьку діяльність. Культ зороастризму зводиться до визнання безсмертя душі, загробного життя і кінця