Тема 2. Принципи академічного релігієзнавства

питання вкоріненості традиції, а отже, й адекватного розуміння, осягнення її духовного змісту. Це, в свою чергу, потребує окреслення меж розуміння як методу пізнання і відношення до світу. Очевидно, тут йдеться про межі використання досвіду герменевтики. Вже у Ф.Шлейєрмахера акт розуміння тлумачиться як акт взаємовідносин (співтворчості) двох суб'єктів (інтерпретатора і автора), де предметна даність (текст) є лише опосередкуванням. В.Дільтей, розвиваючи герменевтичний метод, дійшов висновку, що в герменевтичному пізнанні об'єктивація духу веде до сущого як до єдності духовного життя суб'єкта, котрий є останньою інстанцією розуміння. Таким чином, за В.Дільтеєм, об'єкт (об'єктивація духу), будучи необхідною основою пізнання, має бути знятим у процесі пізнання і йому слід надати можливість для безпосереднього контакту "Я" і "Ти". Відношення "суб'єкт-об'єкт" необхідно замінити на відношення "суб'єкт-суб'єкт".

У М.Хайдеггера проблема розуміння зміщується в онтологічну площину, акт розуміння виступає не як проникнення в інше "Я", чужу суб'єктивність, а як злиття двох горизонтів - тексту й інтерпретатора. Тому розуміння "чужого" (іншого) може полягати виключно у з'ясуванні горизонту цього "чужого". Тож розуміння іншого об'єкта означає не розуміння іншого суб'єкта, а розуміння іншого світу.

Розглянуті моделі герменевтики з різних боків підривають позиції суб'єкт-об'єктного відношення як основного образу відношення між людиною і світом. В першому випадку об'єкт втрачає онтологічну самодостатність і стає тільки опосередковуючою ланкою між двома суб'єктами - тим, хто розуміє і тим, кого розуміють, між "Я" і "Ти". В іншому випадку вже суб'єкт набуває статусу опосередковуючого начала і онтологічна самосвідомість надається дійсності, проте не як об'єкта завершеної в самій собі предметності, що протистоїть добре консолідованій навколо "Я" суб'єктивності, а як події, спів-буття, що завдяки представленості, скажімо, в творі мистецтва, саме "закликає суб'єкта відійти від центру "Я" і включитися в загальний хоровод буттєвої гри".³⁴

У Х.-Г.Гадамера критика суб'єктивізму - це розуміння герменевтики як спроби реабілітації, відродження феномена традиції і всього з нею пов'язаного. Це - необхідна умова запобігання відриву людини від своїх культурно-історичних коренів.

Сучасна герменевтика в особі Поля Рікьора є спробою поєднати певну належність до традиції з дистанціюванням від неї. Розуміння в нього виступає як уміння вчитись один у одного. Дистанціювання виступає як дистанціювання тексту від автора. Тому предметом тексту є не сама реальність, а її (актуалізовані інтерпретатором) можливості. "Те, що повинне бути інтерпретованим в тексті, це

³⁴ Нодия Т.О. Границы понимания как отношения к миру // О духовности. - Тбилиси, 1991.-С. 60-61.

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

93

запропонований світ, в якому я міг би жити і в який я міг би проектувати одну із своїх можливостей".³⁵ На рівні сприйняття тексту читач виступає учасником події-буття (а не глядачем) але за умови дистанціювання від емпіричного "Я". Таке дистанціювання (як перехід у сферу духу) дає можливість "зрозуміти себе під текстом".

Подібний підхід розвивали Н.Мусхелішвілі та Ю.Шрейдер, які тлумачили розуміння як "впізнавання означеної сутності через одержаний знак (текст) шляхом відтворення нових смислів".³⁶ Текст такого роду (наприклад, текст Євангелія) служить не для передачі ідей, а для втягнення, залучення адресата в іншу реальність. Тому "осягнення на вищому рівні є вже не схоплення ідеї через текст, а проникнення за допомогою тексту у нові шари реальності. Ця реальність осягається не тільки за допомогою тексту, а й за допомогою деякого, встановленого "понад" сприйнятим текстом зв'язку комунікативного руху, що встановлює міст між "Я", яке осягає, і реальністю, що ним осягається". Зрозуміти текст (розшифрувати культурний символ) можна лише через включення в розуміння автора та відтворення в адресата уяви про автора, що спирається на лінгвістичний та історичний контекст. Герменевтичну інтерпретацію релігійної символіки (Святого Письма) використовують подеколи і богослови. С.Булгаков писав: "Для Східного православ'я "бібліцизм" не є характерним, оскільки воно є не книжною релігією, а релігією певної безперервної містичної дії. Біблія також входить в його зміст, але не як книга, а як факт містичного досвіду. Біблія... є частиною богослужіння, самої Божественної дії. І тут воно є більш, ніж просто читанням, воно - сама подія, про яку читають".³⁷ Звернемо також увагу і на зроблену Р.Бультманом спробу деміфологізації християнства.³⁸

Різні історичні інтерпретації Нового Завіту породили його критики, зокрема в радянському релігієзнавстві,³⁹ що переважно розробляло міфологічну теорію походження християнства, котра була започаткована німецьким філософом А.Древсом.⁴⁰

Критика Святого Письма зумовлена ще й тим, що в символічному світі Нового Завіту, як і в Біблії взагалі, окремі уявлення не узгоджуються між собою,

³⁵ Ricour P. Hermeneutic and the Human Science. - Cambridge, 1982. - P. 143.

³⁶ Мусхелишвили H., Шрейдер Ю. Постижение понимания // Текст. - Культура. - Семиотика. Труды по знаковым системам. - Тарту, 1989. - С. 14.

³⁷ Булгаков С. Переписка // Путь (Париж).- 1926.- № 5, октябрь-ноябрь.

³⁸ Bultmann R. Neues Jestament und Mythodologie. - Munchen, 1985.

³⁹ Див.: Беленький М. О мифологии и философии Библии- М., 1977; ГечеБ. Библейские истории.- М., 1988; Дарманський П. Земні джерела "Святого Письма".- К., 1985; Косидовский 3. Сказания евангелистов.- М, 1979; КрывелевИ. Библия: историко-критический анализ.- М, 1983; СвинцицкаяИ. Раннее христианство: страницы истории-М., 1991.

⁴⁰ Древе А. Отрицание историчности Христа в прошлом и настоящем. - М., 1980.

94