Тема 1. Релігієзнавство як наука

29

Проте світськість, академічність релігієзнавства - не вияв ворожості до релігії, як дехто прагне тлумачити їх. Особливістю академічного релігієзнавства є дотримання світоглядного нейтралітету щодо релігії, певної толерантності, що відсутнє у богословському, конфесійно зорієнтованому релігієзнавстві. В релігієзнавчому пізнанні важливо уникнути двох крайностей - богословської включеності в систему релігійного феномена та прагнення говорити про релігію з позицій світського критицизму й нігілізму, коли релігійні вияви розглядаються як щось анормальне для людського буття.

Через відсутність чіткого визначення предмету релігієзнавства в ньому механічно поєднувалися різнопредметні знання про релігію. Втім релігієзнавство - єдина й водночас багатодисциплінна сфера гуманітарного знання. Підхід до нього як до якоїсь збірної науки, що поєднує в собі знання про релігію різних наукових галузей - філософії, історії, археології, етнографії і тощо - поверховий, бо релігія завжди претендувала на статус загальної картини світу, тому вона, безумовно, залишила свій слід в усіх сферах суспільного й духовного життя, у з'ясуванні явищ природи. Саме тому в змісті кожної науки в той чи інший спосіб міститься певна інформація про релігію, котра проте не виступає основним об'єктом дослідження цих наук. Окрім того, в кожній конкретній науці релігія вивчається лише у відповідних аспектах, а не як цілісний духовний феномен, у всьому комплексі своєї функціональності й закономірностей розвитку.

Особливістю релігієзнавства та його окремих дисциплін є те, що в них релігія виступає об'єктом дослідження; вивчається у поєднанні всіх структурних компонентів і всієї системи функціональності; різноманітність суспільних і духовних процесів розглядається у підпорядкованості саме розвитку релігії та її функціонуванню, а не як в інших науках, де релігія досліджується в контексті їх сфери пізнання світу; досліджуються закони певної предметної сфери буття людини в світі, що не поділяються на якісь частини, котрі не вивчаються іншими науками.

Релігієзнавство має свій, належний лише йому предмет дослідження, що виокремлює його в структурі гуманітарного знання. Ним є релігія в усій єдності її структури, функціональності й закономірності. Поява думки про релігієзнавство як своєрідний збірник релігієзнавчої інформації з різних конкретних наук пояснюється тим, що в своїх дослідженнях вчені ще чітко не вичленували той аспект буття людини в світі, котрий можна кваліфікувати як релігійний. Тут, з одного боку, тяжіє богословське бачення проблеми, коли характер буття зводиться до зв'язків людини з Богом, який виступає як щось зовнішнє щодо неї (часто в антропоморфному аспекті); а з іншого - вводиться в обіг поняття існування людини як стражденної істоти, що в пошуках з'ясування причин такого свого стану робить висновок про існування якоїсь вищої детермінанти.

ЗО Розділ 1. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

Іншою причиною розуміння релігієзнавства як своєрідного "зібрання" знань з інших наук є невизначеність його у своїх законах. Відомо ж бо, що кожна наука самоконституюється лише тоді, коли виокремлює закони досліджуваного об'єкта, виступає як логічна система знань про закони функціонування і розвитку певної предметної сфери світу.

Проблема структури релігієзнавства й досі залишається не розробленою, хоча в наукових розвідках часто виділяються такі його дисципліни, як філософія релігії, психологія релігії, соціологія релігії, історія релігії, а останнім часом ще й феноменологія релігії, компаративне й герменевтичне релігієзнавство. Українські вчені вже приступили до розробки проблем етнології та географії релігії. Проте при виділенні окремих дисциплін релігієзнавства жодним чином не обґрунтовується основа цього структурування, не розглядається функціональний їх зв'язок між собою. Крім того, перераховані дисципліни ще певною мірою не концептуалізовані.

Якщо Д.Угринович поділяє релігієзнавство на два основних розділи -історичний і теоретичний, виділивши в останньому філософський, соціологічний і психологічний аспекти вивчення релігії;¹ то Н.Мизов бачить у релігієзнавстві структуроутворюючі компоненти, що характеризують його переважно з боку філософської чи суспільно-наукової сутності, до останнього, крім соціологічних, психологічних й історичних аспектів, він додає також теорію подолання релігії. Крім того, Н.Мизов виділяє релігієлогію як особливу науку про релігійний феномен, підпорядковуючи їй вивчення відносно самостійної внутрішньої структури та логіки існування й розвитку релігії.² Зауважимо, що філософії релігії дослідник залишає гносеологічні характеристики та розкриття містико-відображальної природи релігії.

Філософія релігії як одна з релігієзнавчих дисциплін виокремилася як специфічна сфера релігієзнавчих досліджень ще в XVII ст. Проте історію її починають з праць Б.Спінози (1632-1677 pp.), а апогей розвитку пов'язують з філософсько-релігійним доробком Гегеля. Втім філософія релігії повною мірою не концептуалізувалася і зараз. У сучасному релігієзнавстві вона присутня в ролі філософії науки, а не філософії релігії. Як вважає Ф.Уейлінг, релігієзнавці ще не мають такої філософії релігії, що була б універсальною за своїм використанням, відповідально ставилася до релігії й могла спрямувати інші дисциплінарні підходи до її вивчення, а не ізольовуватися чи прагнути панувати над ними.

Причин неповноти методологічної функціональної ролі філософії в дослідженнях релігії є декілька. Насамперед філософське релігієзнавство в наш час не виступає як певне інтегральне утворення, тому в його межах не можна виробити єдиної перспективи, що служила б основою синтезу наслідків окремих

' Угринович Д.М. Введение в религиоведение. - М., 1985. - С.6-12. ² Мизов Н. Религиознание: система и същност. - София, 1977. - С. 31.