Тема 20. Функціональність релігії

561

життя віруючих, регулює, скажімо, їхні сімейні стосунки, характер споживання ними їжі тощо. Майже кожна релігія, більшою чи меншою мірою, містить соціально-гетерономні норми поведінки віруючих, тобто містить в собі такі вимоги, які суворо регламентовані й виконання яких підкріплюється певною формою спонукання - заборони, табу, санкції.

Регулятивна функція релігії властива всім її різновидам, а відтак має всезагальний характер. Ступінь, форми вияву цієї функції у різних віросповіданнях і на різних етапах історичного розвитку людського суспільства були і є відмінними. Найбільше вирізняються своїми регулятивними можливостями іслам та іудаїзм.

Важливою за своєю соціальною значимістю в системі функцій релігії постає інтегративна функція.

Саме поняття "інтегративна функція релігії^-" характеризує ідеологічну, організуючу здатність релігії (через релігійні інституції) забезпечувати безконфліктний зв'язок, певну злагоду, солідарність, згуртованість суспільства, окремих суспільних утворень, стійку рівновагу суспільних відносин, гармонію цих відносин і процесів у соціальних групах будь-якого масштабу. Відтак, це поняття відображає потенційну здатність релігії за певних умов бути інтегративним чинником у суспільстві. Відзначимо, що практична реалізація цієї функціональної здатності релігії має свої соціальні та історичні межі. Скажімо, в соціально-історичному аспекті вона з різним ступенем результативності виявляє себе на трьох рівнях - суспільство, певна конфесія (католицизм, православ'я, протестантизм, іудаїзм, іслам та ін.); окремі релігійні об'єднання віруючих (церква, секта, деномінація).

В процесі історичного розвитку соціуму змінюється зміст (гострота потреби) "соціального замовлення" на релігійні функції. Дана тенденція наочно простежується на функціональній ролі релігії в сучасних постіндустріальних суспільствах, де, скажімо, інтеграційна функція релігії практично непомітна. Зауважимо, що найбільш сильно інтеграційна функція релігії виявляє себе тоді, коли система релігійних цінностей збігається з фундаментальними потребами суспільства.

Сутність релігії як суспільно-функціонуючого феномена розкривається також і через осмислення соціальних функцій і ролі релігійних організацій як інституалізованої форми її вияву. Підкреслимо, що поняття "функції і роль релігії^-" і "функції і роль церкви" є близькими за змістом, але не тотожними.

Релігійні організації - один з важливих компонентів релігійного комплексу. їх буття нерозривно пов'язане з виконанням специфічних релігійних функцій. В цьому контексті вони постають як своєрідні "провідники", "ініціатори" функціональної дії релігії на суспільство, компоненти його структури, а також на людину. З іншого боку - релігійні організації виконують функції, які далеко виходять за межі чисто релігійних, хоч і тісно між собою

562

Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

співвідносяться.

Релігійні організації в процесі свого історичного розвитку ніколи не стояли осторонь гострих питань життя суспільства. Більшість церков активно втручалася у справи "світу цього" і прагнула, щоб їхнє слово було вирішальним. Скажімо, християнська Церква, починаючи з IV ст., була безпосередньо пов'язана з усією соціальною і державною структурою. А в добу середньовіччя католицька церковна організація не тільки була повним монополістом в ідеологічній сфері життя суспільства, здійснювала в ній свою "духовну диктатуру", а й виконувала ще й виховні, політичні, правові функції. Все життя людини було під опікою церкви, яка виступала головним арбітром і в "небесних", і в земних справах.

Історія релігійних організацій різних конфесій засвідчує, що вони нерідко спричиняли зміну старих суспільних структур, забезпечення людських прав, національної незалежності. Винятковим багатством впливу церковного чинника на суспільно-політичне життя вирізняється українська церковна історія.