logo
544702

4. Онтологічна пантеїзація християнства

Своєрідною противагою тенденції антропологічного іманентизму є тенденція космічного пантеїзму чи онтологічного іманентизму.1 Згідно її суджень, не Бог перебуває в світі і охоплює його, а навпаки - світ перебуває в Бозі. Відтак, Бог не тільки існує разом зі світом, але водночас і поза ним. Така концепція "біполярності" Бога стала своєрідною формою пантеїзму (від гр. pan -все, en - в і theos - Бог; все в Бозі), в якій здійснюється синтез теїзму і деяких рис панентеїзму. Особливістю пантеїстичного розуміння Бога є те, що його уявляють іманентним і трансцендентним одночасно. Ця тенденція представлена двома напрямками.

Філософсько-онтологічна теологія. Філософсько-онтологічна чи екзистенціальна теологія розроблена в тритомній праці американського філософа й теолога П.Тілліха (1886-1965 pp.) "Систематична теологія", яка є своєрідною енциклопедією сучасної протестантської думки.

У своїй філософській теології П.Тілліх розійшовся в поглядах з неоортодоксами на одну з ключових теологічних проблем - проблему відношення людини до навколишнього світу. Це розмежування супроводжувалось різкою критикою християнської ортодоксії з ряду питань. Теолог був переконаний у тому, що християнська думка не може мати суттєвого значення для людини, якщо вона не дасть відповіді на питання, які ставить перед нею життя. Свою місію П.Тілліх вбачав саме у тому, щоб відновити гармонію між християнством і сучасним світом.

Цей модерністський захід богослов намагався здійснити за допомогою роз'яснення істинного смислу мови традиційного християнства. Криза сучасної релігії, на його думку, зумовлена дотриманням буквального тлумачення християнської мови, тоді як необхідно вдатися до її символічного розуміння. В результаті цього програму модернізації П.Тілліх зводить до двох завдань: а) ствердження символічної природи абсолютно всіх традиційних християнських понять; б) застосування філософської інтерпретації змісту цих понять відповідно до вимог часу. Прагнення примирити релігію з сучасним світом змушує мислителя стверджувати, що релігія складає внутрішній зміст духовного життя людини, всієї культури. Релігія є сутністю культури, підкреслював він, а культура виражає релігію.

Ідея єдності релігії зі світом зумовлена насамперед характером розуміння П.Тілліхом сутності Бога. Він задля того, щоб знайти золоту середину, критикує одночасно супранатуралістичні уявлення про Бога як про об'єктивну персоніфіковану силу, і натуралістичні спроби ототожнити Бога з природою.

Див.: Добреньков В.И. Современный протестантский теологический модернизм. - М., 1980.-С.126-181.