Тема 23. Релігія як моральне явище 635

відкинута "міра речей" стародавнього, античного світу і "творилося нове". Це був історичний момент свого роду "безмірності": мрії та ідеали виносилися за межі тодішніх можливостей їх здійснення. У Новому Заповіті знайшло відображення зіткнення ідейно-морального максималізму з реальністю. В ньому представлені різні варіанти розв'язання цієї колізії - від радикального і гнівного засудження цього грішного, розбещеного світу до спроб фактичного примирення з ним, пошуку шляхів духовного спасіння.

Так, в історичному контексті, що постійно змінювався, відбувався і двоєдиний процес формування релігійної (або ж релігійно інтерпретованої") моралі і моральної-за змістом і спрямованістю - релігії.

Які ж саме суттєві риси релігії і моралі зумовили цей процес?

Релігія, особливо в сучасних, розвинутих формах, за змістом своїх ідей і образів є проекцією, віддзеркаленням сутності людини як розумної, вільної, творчої, моральної істоти. Саме ці людські риси знайшли свій вияв, але в ідеалізованому, гіперболізованому вигляді у розумінні людиною Бога.

В релігійній свідомості це відношення між прообразом і образом виявляється в осмисленні Бога як вищої реальності, а людини - як створеної істоти, яка несе в собі образ Божий і одержує від нього в дар усі свої якості, включаючи духовно-моральні. В цій свідомості Бог постає водночас і як трансцендентне абсолютне Буття, Творець і Вседержитель, і як Особа, подібна і близька самій людині, Отець, Помічник і Покровитель, абсолютне "Ти", якщо скористатися екзистенціалістською термінологією Г.Марселя і М.Бубера. Особистісні, людиноподібні, а відтак і моральні риси Бога найбільше виражені в християнському вченні про боголюдину Ісуса Христа.

Тому розуміти ідею Бога тільки як "ідею гіршого: безвихідного рабства", а головну функцію релігії вбачати в тому, що вона є "опіумом народу", а то й грубіше - "духовною сивухою", навряд чи правомірно. Та й в тій марксовій характеристиці релігії, де міститься відоме порівняння її з "опіумом", дається більш широке тлумачення релігійного феномену: "урочисте доповнення світу", "загальна основа для втіхи й виправдання", "вираз дійсного убозтва" і "протест проти цього дійсного убозтва", "віддих пригніченої істоти", "серце безсердечного світу, дух бездушних порядків"². Все це дійсно наявне в релігійній свідомості, але з часом акценти зміщуються. В міру того як йшов соціальний і духовний прогрес людства, релігійні ідеї все більше виражали не тільки стан залежності і "убозтва", але й протест проти цього стану, проти "відчуження", прагнення до морального ідеалу, який для сучасної релігійної свідомості переважно і втілює ідея Бога. В цій ідеї все наявніше виступав зміст, що виражав не тільки минущі соціально-історичні обставини, а й щось більш фундаментальне - специфіку

² Маркс К. До критики гегелівської філософії права. Вступ. // Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. -Т.1.- С 384-385.

636 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

людського буття в світі.

Суттєве і специфічне для людини - те, що вона не лише пристосовується до природного середовища (як тварини), а й цілеспрямовано перетворює його, виробляє потрібні їй предмети, а відтак є певною мірою творцем; людина володіє також свідомістю, є істотою мислячою і розумною; водночас вона є істотою моральною, що підносить її над тваринним світом не менше, ніж виробництво і розумність.

Для того, щоб виявити ті особливості моралі, які становлять найглибші передумови її зближення з релігією, треба переглянути деякі звичаї і стереотипи.

В науковій і навчальній літературі радянського періоду мораль витлумачувалася переважно як один із компонентів "надбудови" над економічним базисом суспільства. Наявність в ній загальнолюдського змісту визнавалася, але його зазвичай називали "елементарними" (тобто найпростішими) нормами моралі. Вважалося також, що головним в моралі є її класовий, а отже - історично мінливий характер. Що ж стосується загальнолюдських цінностей, то вони повинні були сформуватись при комунізмі на базі моралі "найпередовішого і найреволюційнішого класу", яким є пролетаріат. Основоположники марксизму робили вказівки і застереження щодо "зворотнього впливу" надбудови на базис, духовних явищ - на матеріальні, проте цей зворотній вплив мислився на основі і в межах фундаментального відношення: матерія - первинна, свідомість - вторинна; буття визначає свідомість, а не навпаки. Це фундаментальне відношення визнавалося по суті незворотнім. Добре відома формула К.Маркса, яка виражає суть матеріалістичного розуміння історії: "Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість".¹

Ця формула може схилятися до спрощеного, "лінійного" тлумачення залежності духовного фактору від матеріального. Між тим припустимо, що горезвісний "зворотний вплив" має більш глибоке підґрунтя і може проявитися в більш "сильних" формах, ніж це визнається традиційною матеріалістичною концепцією. На вищих щаблях еволюції цієї світової субстанції, яка називається матерією, дієва сила духовного начала стає настільки значною, що веде до "одухотворення" самої матерії, що й виражається поняттям "ноосфери", тобто сфери дійсності, охопленої і перетвореної розумом.

Розглянемо більш ґрунтовно суто людський феномен моралі. Не може викликати сумнівів його надбіологічна суть і те, що мораль зазнає впливу економічних та інших соціальних факторів. Безсумнівним є те, що протягом

' Маркс К. До критики політичної економії. Передмова. // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. -Т.13.-С.6