Тема 27. Християнство в контексті сучасності

747

глибоко з'ясувати справжню сутність християнства, повернути йому істинне значення і роль в життєдіяльності суспільства. Саме таке розуміння християнства має стати відправною точкою для його секулярної інтерпретації.

Отже, відкидаючи традиційного християнського Бога, Д.Бонхоффер не ставить на меті його заперечення взагалі, а прагне до того, щоб дати йому істинне і справжнє християнське тлумачення і протиставити потойбічному Богові якогось "земного" посейбічного Бога, що є основою "безрелігійного" християнства. При цьому він запропонував варіант етизації теології, відправним пунктом якої стало христологічне вчення з його іманентним чи пантеїстичним тлумаченням трансцендентного (Бога). Теолог переконаний, що людина може успішно справитися з вирішенням усіх життєвих проблем цілком самостійно , без Бога, і що це є саме те, чого від неї хоче Бог. Стаючи вільною, людина виявляється здатною на встановлення справжніх відносин з Богом.

Справжнє відношення до Бога, з точки зору Д.Бонхоффера, виражається в такому ставленні людини до людини, коли кожен прагне присвятити своє життя іншому і завдяки цьому стає людиною за образом і подобою Бога. Саме в житті людей, в їх турботі про ближніх реалізується єдність Бога зі світом, яка була здійснена в Христі. Останнє означає, що трансцендентне чи божественне є для Д.Бонхоффера ніби своєрідним виміром мирських стосунків між людьми.

Таке тлумачення сутності трансцендентного (Бога) "є пантеїстично-етичним (антропологічним). Аналогічна секулярна, нерелігійна інтерпретація християнства, на думку Д.Бонхоффера, має бути спрямована на пошук іманентного Бога всередині світу, в різних формах людської діяльності (історії, політиці, мистецтві тощо).

Розуміння сутності "безрелігійного" чи мирського християнства, яке дає Д.Бонхоффер, по суті зводиться до етики, а теологія відтак перетворюється в один із різновидів етичного вчення про любов до ближнього. Мирське християнство, запропоноване теологом-радикалом, рішуче відкидає релігійний культ, особливі релігійні відносини, релігійні форми поведінки. Мислитель вважає, що християнином людину робить не відправлення релігійного культу, не благочестиві слова, а співпричетність стражданням Бога в мирському житті, сприяння добробуту і благополуччю інших людей.

Д.Бонхоффер рішуче критикував історичну церкву як церкву порочну. Істинна ж Церква, вважав він, має існувати задля людей. Перше, з чого вона повинна почати, так це роздати все, чим володіє, бідним і тим, хто потребує. Справжній християнин не прагне втекти від життєвих труднощів, відмахнутися від земних проблем. Християнство, якщо його правильно розуміти, має на меті саме ствердження більш справедливого життя на Землі. Саме в такій переорієнтації християнства на посейбічний світ теолог вбачав запоруку зміни й оновлення ним світу. Тому його теологія носить соціально-активний характер.

Вчення Д.Бонхоффера стало своєрідним синтезом ідей ліберальної

748

Розділ V. Релігія і сучасність

теології XIX ст. і неортодоксальної теології. Усвідомлюючи при цьому слабкість ліберальної теології, він хоче зробити її більш радикальною. Обґрунтована ним ідея "приземлення" християнства була згодом сприйнята іншими протестантськими теологами.

Теологія "біблійного" християнства. Ідея "безрелігійного" християнства знайшла також відображення в книзі англіканського єпископа й теолога Дж. Робінсона "Чесність перед Богом" (1963 p.). Він вважає, що світ зараз на порозі нової Реформації, Дж.Робінсон проголошує необхідність "коперніканської революції в теології", яка покінчить із традиційною християнською ідеєю супранатурального, трансцендентного Бога і введе його в світ, в людське життя. Водночас, на думку теолога, тільки справжнє християнство зорієнтує людину на активну участь у мирському житті.¹

Найбільшого поширення подібні ідеї отримали серед протестантських теологів США. Яскравими представниками поміркованого крила секулярної теології тут стали літературний критик Г.Ваханян і соціолог Г.Кокс, книги яких -"Смерть Бога" (1966 р.) першого і "Секулярне місто" (1965) другого - отримали відчутний відгук в богословських колах.

Особливо сенсаційною для християнського світу була розвинута Г. Ваханяном тема "смерті Бога", хоча він і вживає цей вираз лише в метафоричному значенні. "Смерть Бога" розуміється ним як явище культурно-історичного порядку, що не є антихристиянським за своєю суттю. Це не означає, що теолог заперечує реальність християнського Бога. Навпаки, він говорить, що істинний Бог Біблії існує.²

Згідно Г.Ваханяна, вмирає власне не Бог, а лише певна його концепція, що не має нічого спільного з "живим Богом" Біблії. Сам же Бог є незмінним і вічним. А ось спроба виразити його в образі зумовлює те, що образ перетворюється на ідола, фальшивого Бога і стає перепоною між "живим Богом" і людиною. Згідно Г.Ваханяна, сучасна релігійність є лише виявом поверхневої релігійної зацікавленості, за якої людина підміняє істинну віру в Бога простим марновірством.

Розвиваючи свою думку, Г.Ваханян підкреслює, що як смерть є втратою життя, так релігійність є втратою віри в Бога, і як смерть постійно загрожує існуванню, так і релігійність загрожує справжній вірі в Бога. Якщо традиційне богослов'я стверджувало, що людині притаманна природжена потреба релігійної віри, то Г.Ваханян додає, що людині властиве від природи також прагнення до ідоловшанування і так званої релігійності. Він виділяє дві передумови, що сприяють руйнуванню істинної християнської віри в "живого" біблійного Бога: а) процес поступово ускладнюваної інституалізації християнської релігії, за якого

Robinson. Honest to God. - Ph., 1963. ¹ Vahanian G. The Death of God. - New Jork, 1966.