Тема VI онтологія релігії

Онтологія (від гр. ontos - сутнє і logos - слово) в філософській традиції постає як вчення про буття взагалі, буття як таке. В цьому смислі вона рівнозначна метафізиці як системі умоглядних всезагальних визначень буття. В епоху середньовіччя католицькі теологи прагнули використати арістотелівську метафізику з метою вибудови такого вчення про буття, яке б слугувало засобом обґрунтування істин релігії. Завершений вигляд ці спроби набули в філософії Томи Аквінського. В Новий час (десь з XVI ст.) під онтологією стали розуміти таку особливу частину метафізики, яка зорієнтована на надчуттєву, нематеріальну структуру всього сущого. З XVIII-XIX ст. онтологія постає як сукупність всезагальних визначень буття, що характеризують його безвідносно до діяльності людей, їх пізнання і мислення. Онтологія виступає як своєрідна картина, що визначає становище (вірніше - місце) людини в світі. Відтак, будучи складовою метафізики релігії, її онтологія розглядає світ в єдності природного і надприродного, виявляє онтологічний статус реалій і явищ релігії.