logo
544702

Тема 14. Основний зміст християнського віровчення і культу

407

таїнство священства є запорукою "благодатності" у діяльності того чи іншого священика або ж єпископа, чинності таїнств та інших культових дій, які вони здійснюють.

Таїнство шлюбу є містичним засобом освячення сімейного життя, його воцерковлення. Сім'я, згідно християнської доктрини, є "домашньою Церквою". Ритуальною формою цього таїнства виступає вінчання у храмі.

Маслосвяття (єлеоосвячення, соборування) знаменує собою духовне та тілесне зцілення, звільнення від невідпущених гріхів. Це таїнство, формою якого є ритуал помазання віруючого єлеєм - освяченою олією, здійснюється в ситуаціях, коли віруючий тяжко хворий або ж перед очікуваною смертю.

Молитва. Серед решти культових дій в християнстві найпоширенішими є молитва, поклоніння іконам та хресту, реліквіям та святим місцям. Центральною молитвою християнського культу є Молитва Господня "Отче наш". Вона визнається всіма християнськими течіями. Поширеними є також молитовні корпуси, що зафіксовані в письмовій традиції - Священному Переказі, яким є пращі Отців Церкви, рішення Соборів, насамперед Вселенських. Практикується і особиста молитва. В молитвах звертаються до Бога, Ісуса Христа, Богородиці, численних святих (в православ'ї та католицизмі).

Традиція іконовшанування була офіційно визнана в християнстві у VIII ст. н.е. Рух проти марновірного, фетишистського ставлення до ікон тривав з VIII до 1-ї половини IX ст. і отримав назву іконоборства. Після тривалої громадянської війни у Візантії, за сприяння імператорської влади, іконовшану­вання було відновлене (843 р. н.е.). Православне і католицьке богослов'я, обґрунтовуючи іконовшанування, стверджують, що вшанування ікони є насам­перед вшанування її первообразу. Ікона допомагає зосередитися, спрямовує увагу віруючого до предмету молитовного розмірковування, а тому невіддільна від молитовної діяльності. Відтак не порушується біблійна заборона творити зобра­ження Бога. До того ж, Христос був втіленим на Землі, людьми були Діва Марія та численні святі. Саме це додатково обґрунтовує можливість іконовшанування.

Вшанування священних предметів (хреста, реліквій), святих, священних місць грунтується на їх причетності до реальних чи легендарних подій в історії християнства. Згадки про ці події або видатних осіб також збуджують релігійні почуття віруючих, слугують запорукою єдності церковної традиції.

Добове коло богослужінь, яке є найрозвинутішим у східному (православному) християнстві, складається з так званих вечірні, повечір'я, опівношниці, утрені та годин "часів". Ці богослужби є, по суті, спільними молитвами, що супроводжуються богослужбовими співами та читаннями біблійних текстів. Тематика цих читань зумовлена особливостями християнської картини світу та подіями земного життя Ісуса Христа. Так, під час вечірні згадується таємниця творення світу, акт гріхопадіння, наголошується на покаянні та надії на спасіння від першородного гріха. Повечір'я має навіювати віруючому

408

Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

думки про неминучість тілесної смерті та сподівання на вічне життя праведної душі. Читаннями на опівношниці згадують про молитву Христа опівночі в Гефсиманському саду - подію, відображену в Євангеліях. Утреня оповіщає про земне життя Христа та про його жертовний шлях - страждання. Справжнім центром добового кола християнських відправ є Літургія (в західній, латинській Церкві - меса). Літургійне богослужіння поділяється на дві частини - "літургію оголошених" та "літургію вірних". Під час першої частини літургії, на спільних молитвах і співах можуть бути присутніми як хрещені (члени Церкви), так і ще не охрещені, але наближені до християнства і підготовлені до таїнства хрещення. В другій частині літургійної відправи беруть участь лише "вірні", тобто охрещені члени Церкви, які сповідувалися та приготувалися до участі у таїнстві Євхаристії. Саме Євхаристія є центром літургії. Літургійні мотиви спочатку були запозичені із синагогальної спадщини, проте євхаристійні (благодарственні) мотиви в ній стосуються не старозавітної історії, а викупного служіння Христа.

В ортодоксальному християнстві історично побутували різні версії літургійних (євхаристійних) відправ. Так, на Заході існували літургії римська (є пануючою в католицизмі й донині), міланська, іспанська, галліканська (французька). На Сході (в православ'ї) і до сьогодні практикуються дві основних літургійних версії: літургія Івана Златоуста та літургія Василія Великого (впорядковані в IV-V ст. н.е.). Іноді в православних Церквах відправляється ще давніша літургія св.Якова.

Добові кола богослужінь протягом тижня складають тижневе коло відправ, кульмінацією якого є недільна літургія. Святкування неділі (дня воскресіння Ісуса Христа) почалося в християнстві з IV ст. Неділя, священний для християн день, заступила біблійний "день Господень" - суботу.

Елементами річного кола богослужінь є християнські свята. В основному річне коло свят склалося в християнстві протягом I-IV ст. н.е. Виділяються такі групи християнських свят: дванадесяті свята. Це - дванадцять найвизначніших свят. Вони пов'язані, з одного боку, з освяченням дійсних чи легендарних подій християнської історії, в основному із життя Ісуса Христа та Богородиці. З іншого боку, час святкування та обрядовий комплекс, що застосовується на цих святах, відобразили в собі особливості річного кола дохристиянських аграрних культів.

Серед дванадесятих свят виділяються так звані неперехідні свята (з фіксованими датами відзначення). Це такі свята, як Різдво Христове - 25 грудня (7 січня за новим стилем); Хрещення Господнє (Богоявления, Водохреща) - 6 (19) січня; Стрітення Господнє - 2 (15) лютого; Благовіщення - 25 березня (7 квітня); Преображення Господнє -6(19) серпня; Різдво Пресвятої Богородиці -15 (28) серпня; Успіння Богородиці - 15 (28) серпня; Воздвижения хреста Господнього 14 (27) вересня; Введення до храму Пресвятої Богородиці - 21 листопада (4 грудня). Інша група дванадесятих свят - перехідні, дати яких пов'язані зі святкуванням християнської Пасхи (тому вони ще звуться