1. Проблема можливості пізнання релігії

Проблемне поле для вивчення епістемології релігії є досить значним за обсягом. Торкнемося лише питань найбільш вагомих. Розпочнемо з азів вчення про пізнання (власне епістемології). Відразу ж варто висловити застереження: у філософії релігії доцільно говорити про наявність вчення, про пізнання, а не про теорію пізнання, оскільки вживання терміну "теорія пізнання" створює деяку ілюзію зведення багатоманітного процесу пізнання в жорсткі рамки саме теорії і залишає поза увагою власне акт дії суб'єкту, що пізнає.

Ази ж вчення про пізнання зводяться до елементів, про які йтиметься далі. Будь-яка епістемологічна концепція з необхідністю включає три обов'язкові елементи. Йдеться насамперед про об'єкт пізнання, тобто те, що пізнається, чи, іншими словами те, що споглядається. Далі, обов'язковим елементом є суб'єкт пізнання, тобто той, що пізнає, або, відповідно той, що споглядає. І зрештою, третій елемент - власне пізнавальний акт або процес пізнання. В контексті релігійного світосприйняття об'єктом пізнання, в кінцевому підсумку, є Абсолют, Бог, в християнській світоглядній парадигмі чи ж в її неоплатонічному забарвленні - "Ev (Єдине), а в буддійській парадигмі мислення - "космічне тіло Будди" тощо. Зауважимо одразу ж стосовно інших об'єктів релігійної свідомості, тобто таких феноменів як душа, безсмертя, одкровення, священне і т.п. З позиції релігійного сприйняття, осягнути сутність будь-якого феномену означає показати причетність цього феномену до Абсолюту, розкрити внутрішню