Тема 1. Релігієзнавство як наука

41

Основою змісту даної категорії є відображальне, виповнювальне та вірувальне релігійне відношення. Перше з них полягає у виробленні людиною уявлень і переживань своєї включеності в стани невільного буття, що створює передумови для мисленно-фантазічної екстеріоризації її власних рис, уособлення предметів і явищ зовнішнього світу, абсолютизації суб'єктивних моментів пізнавального процесу - характерних ознак релігійної свідомості. Тож відображальний аспект категорії "релігійне відношення" містить у собі евристично важливу вказівку на буттєві джерела релігії та форму їх "екранізації" в свідомості людини.

Релігія не була б способом входження людини в світ, його освоєння, якби лише відображала пануючі над людиною сили й пропонувала їй картину її немочі й убогості. Релігія є не лише відображенням сущого, а й мисленно-фантазійним виповненням його. Виповнювальне релігійне відношення її полягає в наділенні образів ущербної буттєвості рисами над-сущого, що є бажаними, належними. Дякуючи виповнювальній, компенсаційній функції, релігія створює такі образи жаданого, які відіграють роль ідеалу, що заперечує невільні стани, є зразком і закликом до наслідування. Наявність у змісті категорії "релігійне відношення" виповнювального аспекту веде в системі релігієзнавчого апарату до розуміння ціннісно-творчих потенцій релігійності.

Необхідно підкреслити, що феномен релігії і відповідна релігієзнавча категорія немислимі поза вірувальним відношенням. Його особливістю є спрямованість на надприродне як абсолютне, довершено-субстанційне, через яке культовим чином можна виповнювати невільні буттєві стани людини. Цей аспект релігійного відношення свідчить про те, що релігія в цілому є передусім виразом потреби серця, а не розуму, що не принижує її гедоністичної функції -розраджувати й обнадіювати, без чого немислимі націленість і поривання до наповнення дійсності. Вираження цього, вірувального аспекту релігійного феномену в категорії "релігійне відношення" - ще одне свідчення її пізнавальної цінності.

Не менш важливе місце в понятійно-категоріальному апараті релігієзнавства посідає форма думки, що виражає предмет віри і поклоніння, -надприродне. Причому, як категорія "надприродне" у релігієзнавстві, про що вже йшлося вище, виражає всезагальне й найбільш істотне в предметах релігійної віри - образах та уявленнях релігійної свідомості. Надприродне -категорія, підрядна загальнофілософському розумінню природного, співвідносного з природним як об'єктивно сущим. Але в релігії надприродне є увіруваним і явлюваним у культовій практиці, уособлюваним, наділеним рисами субстанційності та розумінням предмета віри як такого, що справляє визначальний вплив на людину та довкілля. В категорії "надприродне" виражені значення не лише релігійних образів та уявлень, а й загальні визначеності стихійних буттєвих станів людини, що характеризує її і в онтологічному плані.

Крім форм думки, що мають своїм предметним полем релігійний феномен,

42

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

в академічному релігієзнавстві досить часто вживаються поняття і категорії, пов'язані з критичним ставленням до релігії. Серед них - антиномічна "релігії^-" категорія "вільнодумство" та підрядні їй такі форми вираження вільнодумства як "безрелігійність", "єресь", "індиферентизм", "богоборство", "релігійний нігілізм", "деїзм", "скептицизм", "пантеїзм", "антиклерикалізм", "антитеїзм", "атеїзм" тощо.

Зміст категорії "вільнодумство" - переважно заперечення надприродного та віри в нього, ствердження розуму та його здатності сприймати дійсність такою, якою вона є. Вона не лише з позицій здорового глузду виражає критичне ставлення до релігійних нетерпимості, догматизму та авторитаризму, а й науково аргументоване заперечення релігійного світогляду, вона виражає суспільно значущі ідеї секуляризації свідомості та вимогу свободи совісті.

Серед форм вільнодумчої свідомості привертає увагу категорія "атеїзм", яка своїм предметним полем має світоглядні орієнтації, що утверджують людину в бутті, вільному від віри в надприродне. Перипетії розвитку атеїзму як форми вільнодумства, а також самої категорії "атеїзм" складні. Остання, попри викривлення й деформації її предметного поля ідеологією та стилем адміністративно-бюрократичної системи, увібрала в свій зміст істотні здобутки академічного релігієзнавства, зокрема, в питаннях про походження релігії, суб'єкт-об'єктне релігійне відношення, психологічні особливості релігійної свідомості тощо. Тому, не збиваючись на пусте заперечення цієї та інших форм вільнодумства, необхідно творчо усвідомити сутність та евристичну цінність їхнього понятійно-категоріального виразу.

Не з'ясовуючи зміст інших категорій та понять про релігію та вільнодумство, відзначимо, що всі вони, функціонуючи в єдиній системі академічного релігієзнавства, акумулюють знання найбільш істотного у відношенні "людина - релігія - світ". Тим самим вони виконують важливу світоглядно-методологічну функцію, не лише орієнтуючи людину в лабіринті практично-духовного входження в світ, а й у розумінні тих складних і життєво важливих суспільних явищ, які так чи інакше інтеріоризовані в релігії і вільнодумстві. Зауважимо, нарешті, що понятійно-категоріальний апарат релігієзнавства не є застиглою й довершеною системою, якимось "ключиком", що відкриває таємниці релігійного досвіду та вільнодумчого духу. Цей апарат ще перебуває в становленні. Він вимагає творчого підходу й збагачення через подальше вивчення релігії та вільнодумства як суспільно-історичних феноменів.