1. Людина - вінець Божого творіння і образ Божий

Майже кожен філософ пов'язував сутність людини з тією чи іншою ознакою. Так, Арістотель вважав, що людина - це політична істота, яка реалізує себе лише в державі. Фома Аквінський наголошував на божественній сутності людини. Вона - істота, в якій поєднана душа і тіло, знаходиться між світом тварин і ангелів. Р.Декарт вважав людину істотою мислячою: "Мислю - значить існую". За ЖЛаметрі, людина - це машина, яка має двигун й інші механізми. Г.Гегель вважав її духовною істотою, яка створена світовим розумом задля власного самопізнання. Для Й.Фіхте - людина, насамперед, діяльна істота. Л.Фейєрбах вбачав у людині природну істоту, в основі якої лежить любовне ставлення до ближнього.

І.Кант все своє життя витратив на з'ясування цієї проблеми. Він поставив такі чотири запитання: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу надіятись? Що є людина? Із перших трьох відповідей, як висновок, узагальнюючий їх, є відповідь на четверте запитання: Яким є місце людини .в світі та призначення її? Людина, для Канта, - це істота, яка підкоряється природним законам і умоглядному світу, яка підпорядковує себе закону розуму і живе за морально-етичними настановами. Умоглядний світ - це сукупність "речей самих по собі", якими і є розумні істоти, Людина, за І.Кантом, є одночасно і чуттєвою, і мислячою істотою.

Згідно думок К.Маркса, сутність людини визначається сукупністю суспільних відносин, а відтак вона є лише гвинтиком великого державного механізму. В якийсь момент людина може стати й творцем історії. Це відбудеться, коли вона скасує відчуження, пов'язане з певними різновидами власності й поверне свою справжню сутність.

Місце людини в світі по-різному тлумачиться представниками основних філософських напрямків. Суб'єктивний ідеалізм закупорює людину в її внутрішньому світі, відриває її від об'єктивних основ буття, зводить її життя до довільного впорядкування комплексу відчуттів. Матеріалізм виходить з визнання об'єктивної реальності. Об'єктивний ідеалізм розглядає людину як особливе, головне творіння Бога, яке повинне повернути в його лоно відпалий від нього гріховний матеріальний світ. Дуалісти ж визнають подвійність людини, яка існує в реальностях, що не можуть бути зведені одна до одної.

278

Розділ II. Філософське витлумачення феномену релігії

Дещо по-іншому підходять до вирішення цього питання представники богослов'я та теоретики різноманітних релігійних течій. Звернімося до Біблії. "І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку, створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: "Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на Землі" (Бут. 1:26-28).

Відтак, згідно іудаїзму і християнству, людина створена за образом і подобою Божою. Образ Бога в людині є найважливішою рисою людини. Подібно до Бога, вона може своєю волею змінювати навколишнє середовище. їй дана влада господарювати на Землі. Людина є вінцем творіння. Із створенням людини завершується процес творіння, після чого Бог взагалі відходить від своїх справ. Він уже не творив більше досконалих істот. Чим же людина відрізняється від інших істот, також створених Богом? "І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, - і стала людина живою душею" (Бут. 2:7).

В цьому уривку ми бачимо засвідчення двоїстої природи людини - тілесної і божественної (духовної). Тобто тілесно вона, так само як і всі інші істоти на Землі, створена "із праху земного", а духовно - подібна Богові.

В п'ятому розділі біблійної книги Буття також говориться про створення людини, але тут цей акт творіння відноситься вже до початків людської історії. "Оце книга нащадків Адамових. Того дня, як створив Бог людину, Він її вчинив на подобу Божу. Чоловіком і жінкою Він їх створив, і поблагословив їх. І того дня, як були вони створені, назвав Він їхнє ймення: Людина" (Бут. 5:1-2).

Ідею зв'язку людини як з природою, так і з Богом дуже чітко визначив святий Іван Дамаскін (VIII ст.). В "Точному викладі православної віри" він пише: "Із видимого й невидимого єства Бог своїми руками створив людину за образом Своїм і подібністю. Із землі він утворив тіло, а душу, розумом обдаровану, надав людині своїм духновенням. І це ми називаємо образом Божим. Слово "за образом" означає силу розуму й силу свободи, слово "за подібністю" фіксує уподібнення людини Богу в добродійництві, наскільки це є можливим".

Означене питання також розглядає Григорій Ніський - один із Отців Церкви. Для нього Бог - цар і володар всього сущого. Вирішивши створити людину, він повинен був зробити її саме царем, тобто володарем над всіма істотами. Царю ж необхідні два атрибути: по-перше - воля, незалежність від зовнішніх впливів; а по-друге, - щоб було над ким володарювати. Відтак Бог і наділяє людину розумом й свободою, тобто здатністю відрізняти добро від зла і діяти відповідно до своєї волі. Це і є сутність людини, образ Божий в ній. А для того, щоб вона була царем у світі, який складається із тілесних речей та різних живих істот, Бог дає їй тіло і душу, які пов'язують людину з природою.

Поступово із соціально-економічним розвитком людства і зростанням