Тема 27. Християнство в контексті сучасності

773

Соборі Української Греко-Католицької Церкви.

То ж зростання ролі мирянського руху в наступному столітті стане характерною рисою життя християнських конфесій. Православні Церкви лише зараз (хоч і з великим запізненням) починають усвідомлювати необхідність і значимість цього фактору в гарантуванні своєї життєвості, хоч, може згадуючи дещо із своєї минулої історії, і бояться мирян.

Християнство в наш час все більше, скажемо так, євангелізується. І це -орієнтир на наступне. На зміну Закону Старого Заповіту приходить Благодать Нового. Говорячи про моральне виховання, певна увага у нас ще часто акцентується на десяти заповідях Мойсея як на своєрідному моральному мінімумі. А між тим, по-перше, не всі члени Декалогу мають моральний зміст, а по-друге, ці заповіді загалом характеризує лише заборонний контекст. Проте відомо, що якщо хтось не робить щось лише із-за заборони на певну поведінку чи дію, то це ще не означає, що він не коїв би це, якби такої заборони не існувало, і взагалі, що він є моральним. Христос повчає, що моральною є не та людина, яка не коїть якесь зло, а та, в якої навіть думка не з'являється про злодіяння, для якої моральні норми є своєрідним інстинктом духу. Еталони морального життя дає, власне, Новий Заповіт, Євангельський Христос, зокрема в Нагорній проповіді. Заповіді Мойсея дані єврейському народу в конкретних обставинах його життя, їх слід приймати в контексті всього Старого Заповіту, а не довільно виривати з нього.

Життя диктує необхідність докорінної зміни парадигми традиційного християнства. Нині все своє віровчення традиційні церкви будують на абсолютизації ідеї гріховності людини і посмертної відплати їй за скоєні нею впродовж свого життя гріхи. Але при цьому Бог постає у вигляді якогось карателя, який тільки й чекає свою чергову жертву. До того ж, формування якоїсь боязні суду Божого після смерті не є актуальним для молоді, якій ще далеко до цього свого межового стану. Визнаємо, що нинішня людина відчула свою гідність і творчу велич. її характеризує загалом добро, а не впадання в якусь гріховну діяльність. То ж наголошування лише на її гріховності, а отже і на якійсь поганості, принижує її. Дехто із православних християн, як засвідчило опитування послідовників нових релігій, із-за несприйняття цієї ідеї навіть поміняв свою традиційну релігійну належність на прихильність до конфесії, в якій людина може відчути себе людиною, а не якимсь "слабким, гріховним сотворінням". Відтак ідеалом для сучасної людини мав би бути не затворник чи мученик, постник чи стовпник, а діяч, відомий своїм добротворенням як для всього людства, так і щодо ближніх. То ж треба возвеличувати людину її добром, а не принижувати постійно її гріхом.

Новою парадигмою для християнства мав би стати Ісус Христос як моральний ідеал. На це завжди, власне, було зорієнтоване Українське християнство. Так, Український Східний обряд характеризує особливий підхід до

774

Розділ V. Релігія і сучасність

людини. Вона виступає в ньому не як представник маси, а як виокремлений індивід, особистість. Якщо в Західній Літургії втілення і богоявления Ісуса Христа розглядається як певного роду приземлення Божого Сина, то Східний обряд навпаки - постає як піднесення і прославлення людини. В Литійній стихарі Різдва, на Великому Повечір'ї співають: "Сьогодні Бог прийшов на землю, а людина вийшла на небо". Для Східних Церков Різдво Христове - не лише прихід Сина Божого на землю, просте сходження Його на рівень Людини, а й піднесення землі до неба, уподібнення людини Богу. "Небо і земля сьогодні з'єдналися через народження Христа", - співають в Східних Церквах.

По-різному витлумачені в Східному і Західному обряді й останні часи життя Ісуса. Якщо в Українській Східній традиції домінує культ воскресіння Спасителя, то в Західній - надто розвинутий культ Голгофи, містики Христових страстей. Хрест в Західній традиції виступає знаком терпіння і смерті, а не джерелом життя і символом воскресіння, як це має місце у Східній. В останній Христос на хресті - це не якась там нещасна людина, жертва жорстокої долі, а Владика, Господь слави. До хреста вона підходить не як до знаряддя тортур і смерті. Таїнство хреста в тому, що він є передвісником світлого воскресіння. "Хрест без воскресіння - це трагедія, воскресіння без хреста - неможлива річ", -слушно зауважує Є.Іванків.¹

Вивчення нових християнських течій, які в останнє півстоліття оволоділи релігійним полем зарубіжжя, а нині поширюються і в Україні, засвідчило появу такої тенденції в християнстві як повернення до його витоків, організації християнського життя за формами ранніх християн. Відкидається при цьому традиція Отців Церкви як така, що перетворила християнина в прохача. Тут варто послатися на О.Бернгардта, ідеї якого лежать в основі християнської течії Рух Граля. "Сучасна людина, - пише він, - говорячи: "Хай буде Воля Твоя", сама при цьому нічого не хоче робити. Смисл її відчуттів: "Я став смиренним, Ти це зроби!" Про себе вона при цьому високої думки, вірить в те, що поборола себе і "розчинилася" у Волі Божій. Але всі ці люди - некорисні мимри, ледацюги, базіки, фантазери і фанатики, а не корисні члени в Цьому Творінні! Вони серед тих, кого слід осуджувати, бо ж вони не бажають стати працівниками на Господньому Винограднику! Вони - ліниві раби, але ж рабство -протиприродний стан для людини". І там же: "Ви бачите, як необдумано веде себе людина щодо Бога, якими марними є її спроби скористатися Високими Словами Христа! Скиглячи, часто люто хитруючи, як побита, вона ніколи не славить і не радіє".² Перевага неохристиянських течій в основному саме в тому,' що вони славлять Бога, а не йдуть до нього, як старці, з протягнутою рукою. Це більше імпонує сучасному віруючому, який вважає, що життям своїм, активним

¹ Іванків Є. Український Християнський Схід. - Чикаго, 1992. - С.17-18, 58.

² Абд-Ру-Шин.'В свете истины. Послание Граля. В 3-х т.- Т.1.- Штутгарт, 1990.- С. 182.

_L