Тема 27. Християнство в контексті сучасності

767

накладався на український календар язичницького походження, щоб зробити в такий спосіб можливим втілення християнства в культуру українського народу. Очевидно, що втілення євангельського послання в українську культуру - це сфера турботи церкви, яка має на меті сприяти національному і духовному відродженню українського народу. Інкультурація церковного життя на український кшталт сприятиме тому, що Церква стане близькою і дорогою кожному українцю, допомагатиме своєму народові жити у відповідності з національними і релігійними традиціями.

Віруючі, що примушені реагувати на сучасну культуру, з точки зору авторитетів віронавчальної влади католицької Церкви, мають, принаймні, три альтернативи: перша - "не знаходити в культурі нічого доброго для віри" (це ностальгія за старими, пройденими шляхами Церкви і за релігійним контролем над суспільством); друга - "нерозбірливий плюралізм" у сприйманні різних стереотипів культури; третя - "ключовий для сучасної віри виклик" (що означає "вступити в діалог із сучасними культурами, визнаючи в них здорове, протистоячи хибному і намагаючись доповнити те, чого бракує"). Церква усвідомила свою місію - служити євангелізації культур. Однак зустріч Євангелії з сучасною культурою і кожної національної культури з релігійною вірою ставить перед Церквою на порозі третього тисячоліття багато проблем.

Саме тому "нову євангелізацію церкви і світу" Апостольська Столиця тісно пов'язує з вирішенням насамперед суспільно-політичних проблем: подоланням соціальної відсталості, а соціальним розвитком народів, відверненням расових, міжплем'яних, міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, встановленням політичної стабільності, вшануванням прав і свобод всіх народів, націй і національних та релігійних меншин. Постійне зубожіння багатьох народів і країн та збагачення інших (проблема "Південь-Північ"), нестримний темп урбанізації, проблеми біженців і демографічні проблеми в цілому, міжнародна заборгованість, жіноча емансипація, поширення СНІДу, збереження в деяких регіонах рабства, етноцентризм - на цих та інших проблемах католицька Церква намагається акцентувати увагу в євангелізаторській діяльності. Пріоритетність цих тем у проведенні міжнародної політики Ватикану безумовно сприятиме зближенню віри і культури.

7. Християнство на межі тисячоліть

Незважаючи на ту ейфорію, яку викликало в християнських конфесіях відзначення 2000-ліття Різдва Христового, всі вони вимушені визнати й ті мінуси, які мало християнство в другому тисячолітті. Але підхід до їх виокремлення у уних різний. Якщо, скажімо, католицька Церква прагне підійти до цього з позицій

768

Розділ V. Релігія і сучасність

вселенськості християнства, то православні знову ж проголошують свою єдиноістинність, а всі мінуси шукають вже десь ззовні щодо себе.

Свою відмову навіть від простої зустрічі з Папою Римським Російський православний патріарх, замість того, щоб вибачитися за всі злодіяння своєї Церкви в християнському світі і за винищення Українського християнства, з'ясовує тим, що, дивись, греко-католицька Церква, яка, як відомо, повернула собі насильно забрані у неї після Львівського Собору 1946 року храми, тим самим нібито "фактично розгромила" православні єпархії і парафії у Західній Україні. Але тут більш відвертим є російсько-православне радіо "Радонеж". "Діалог любові з католиками неможливий, - заявляє воно, - оскільки неможливим є діалог світла з пітьмою".¹

Патріарх Української Православної Автокефалії Димитрій відверто визнавав: "Неймовірною здається думка, що хтось із глав християнських Церков має яку-небудь скристалізовану думку про об'єднання християнства... Про об'єднання Церков, про віднову їх життя, повернення їм дійсно християнського напрямку та зведення в Єдину, Святу, Соборну й Апостольську Церкву ніхто й не думає. Немає охочих віддавати Христу Його власність!".

То ж яке майбутнє очікує християнство в наступному столітті, якщо воно саме ігнорує основну заповідь Христову - заповідь любові. Дамо своє, далеке від ейфорії, бачення цих перспектив, і не для того, щоб виявити якесь злорадство з цього, а щоб розбудити до осмислення реальності і дій з відвернення.

Наступне століття постане насамперед віком подальшої дехристиянізації (або, як кажуть, "внутрішньої секуляризації^-" традиційного християнства, його конфесій. Це виявиться в наступному:

• втраті християнською релігією ролі морального імперативу повсякденної життєдіяльності своїх вірних, підміні орієнтацій на моральні цінності християнства орієнтаціями на матеріальні (насамперед, грошові) цінності;

• відданні переваги вірними забезпеченій телебаченням своїй присутності на квартирному (домашньому) богослужінні перед храмовим:

• поширенні християнського вільнодумства при одночасній втраті, зокрема серед інтелігенції, сліпої довіри до змісту віроповчальних установок конфесії і бездумної впевненості в їх істинності;

• зростанні кількості шлюбів з іновірцями, що руйнуватиме ті "сімейні церкви", завдяки яким ще зберігаються християнські традиції;

• звертанні уваги на релігійні події, відзначення християнських свят лише із-за їх видовищності, а не із-за їх духовного змісту, переконання в необхідності це робити із-за своєї віроналежності;

• дотриманні не етики, а етикету християнства, зокрема обрядів, пов'язаних з особистим життям, і то з необхідності віддання данини традиції, громадській

Цит. за: Агенство релігійної інформації. - 1999. - № 12. - С 10.