Тема 30. Релігія і Церква в незалежній Україні

833

протестантському середовищі дедалі активнішими стають "нові протестанти", тобто протестантські спільноти, які не пов'язані з євангельським рухом, що виник на півдні України в другій половині XIX ст., а також історично не пов'язані із протестантськими течіями Західної України, що з'явилися там у першій чверті XX ст. Найбільш помітним явищем з-поміж таких спільнот стали харизматичні громади (понад 50 тис. вірних). Практикуючи більш емоційні і менш стереотипізовані, менш ритористичні обрядові дійства, ніж традиційні для України протестанти, вони успішно конкурують з ними, особливо щодо впливу на молодь.

Водночас традиційні для України протестантські спільноти не вичерпали своєї здатності подальшого висхідного поступу. Вони продемонстрували вже власну здатність успішно розв'язувати чисельні внутрішні проблеми і зараз відпрацьовують нову для вітчизняного протестантизму модель релігійної громади, яка б поєднала традиційну високу дисципліну, релігійну домінанту в свідомості членів, закритість щодо секулярних впливів із високою соціальною активністю, відкритістю до суспільства, посиленням впливу на його життя.

Власне етноконфесійні спільноти в Україні, тобто громади, де етнічні та конфесійні рамки повністю співпадають, не є надто чисельними. Це - іудейські громади (близько 100), реформати-угорці Закарпаття (понад 90), німці-лютерани (близько ЗО), вірмени-вірні Апостольської і Католицької вірменських церков (15), а також протестантські громади шведів, корейців тощо. До таких спільнот слід віднести й мусульманські громади кримських татар (понад 200), а також караїмів та кримчаків, які є дуже специфічними і самобутніми етноконфесійними лінгвістичними групами.

Питома вага новітніх релігійних рухів орієнталістського, сцієнтистського, неязичницького, теософського, психотерапевтичного та інших напрямів, чиї статути зареєстровано відповідно з чинним законодавством, не дає уявлення про рівень присутності цих течій у релігійному просторі України. Причини їхнього розвитку є такими ж, як і в інших країнах Центрально-Східної Європи і навіть ширше - як в більшості країн, чия культура сформувалася у лоні іудео-християнської цивілізації.

Водночас очевидно, що етноконфесійна структура українського суспільства і на початку XXI століття зберігатиме традиційну конфігурацію, де динамічний розвиток протестантських спільнот і нових релігійних рухів становитиме виклик для постійного оновлення конфесій, які складають ядро цієї структури - Православ'я та Греко-католицизму.

834 Розділ V. Релігія і сучасність