Тема 28. Новітні релігійні течії 791

Найчисельнішою і найпотужнішою з них є неохристиянська, до якої відносяться всі ті релігійні течії, що виникли на основі традиційного християнства. Процес осучаснення християнства супроводжував цю світову релігію постійно. Частково в XIX, а особливо з середини XX століття, християнська Європа і Америка неодноразово зіткалися з появою чисельних відгалужень загальнохристиянського, євангелістського характеру, як правило, від протестантських церков. Такими є "Армія спасіння", Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), Церква Христа, Новоапостольська церква, Церква Нового Єрусалиму (сведенборгці), церкви марийської орієнтації та ін: Вчення новоутворених церков, звісна річ, базуються на Біблії як основному віросповідному джерелі і на особі Ісуса Христа як центральній фігурі релігійних доктрин. Характерним для неохристиянських угрупувань є: критика ортодоксального християнства за відхід від первісних традицій; оголошення своєї церкви винятково істинним, відроджувальним рухом євангельського християнства, навіть месіанським у спасінні Христової віри; досконале знання Біблії з дозволом вільного прочитання її і власної інтерпретації; піднесення книг своїх пророків і вчителів до рангу віросповідних. джерел, часом навіть авторитетніших від Біблії; визнання поруч з Ісусом Христом свого лідера керівником церкви, пророком або ж посланцем Бога. Неохристиянство від історичного християнства відрізняється часто своїм власним розумінням Трійці, природи Ісуса Христа, сутності Святого Духа, пекла, раю тощо. Останнім класичним варіантом неохристиянства (скоріше - біляхристиянства) можна вважати Церкву об'єднання, Велике Біле Братство, Церква останнього завіту. Останні детально досліджені в науці.¹

До другої групи НРТ належать релігійні організації орієнталістського спрямування. Вони репрезентовані неоіндуїзмом, течіями буддистського толку. Неоіндуїзм сьогодні є неодмінним елементом релігійного життя не лише Індії, а й багатьох країн Європи й Америки. Він виникає в першій половині XX століття в рамках індуїзму як його сучасне прочитання для інтелектуалізованих верств Сходу і Заходу. Характерним для неоіндуїстських рухів є, як правило, опора на давню ведичну традицію при вдалому використанні досягнень інших культур, цінностей багатьох релігій. Всі течії неоіндуїзму проголошують себе різними учнівськими наступностями спільної духовної традиції індусів, в основі якої лежить принцип монізму, єдності в багатоманітті, неподільності буття духовного і матеріального, мирського і сакрального. • В усіх неоіндуїстських вченнях популярні ідеї універсалізму, синкретизму, рівності всіх релігій як пошуків своїх шляхів до Бога, духовного базису в реконструкції суспільства. Обов'язковим для неоіндуїзму є наявність вчителя, майстра (гуру) як

Гринько В. Велике Біле Братство як нерелігійний феномен. - К., 1998; Дудар Н., Филипович Л. НРТ: український конктекст. - К., 2000. - С.27-37.

792 Розділ V. Релігія і сучасність

проповідника вчення і провідника духовних пошуків особистості, групи, течії. Неоіндуїстські рухи, будучи адаптованими до сучасної людини, особливо активно поширюються з середини XX століття східними місіонерами переважно у формах культурних, просвітницьких, оздоровчих заходів. Неоіндуїзм представлений зокрема громадами і центрами Міжнародного Товариства Свідомості Крішни, Ошо Раджніша, Саї-Баби, Шрі-Чінмоя, Місії "Світло душі", Міжнародного товариства "Всесвітня чиста релігія" (сахаджи), Трансцедентальна медитація та багатьма іншими.¹

Буддистські течії поширені в світі переважно у їх модернових формах. Історично необуддизм виникає ще в першій половині минулого століття в Японії, але найбільше поширення одержує після другої світової війни в Японії, США, Західній Європі. Характерним для необуддистських течій є їх акцент на одній або декількох рисах буддистського вчення. Кожна з них претендує на ортодоксальне витлумачення вчення Будди, поєднуючи в своїх релігійних системах ідеї різних східних традицій, навіть християнства. Буддизм в Україні представлений громадами таких напрямів: дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму (карма каг'ю, дзог чен, гелугпа, ріме).

Цікавим явищем сучасного релігійного життя в світі, в т.ч. й в Україні, можна вважати відродження язичництва як давніх етнічних і магічних традицій. Як правило, неоязичники - це політеїсти, але серед них багато і пантеїстів. Сьогодні статистика нараховує більше одного мільйона послідовників язичництва. Всіх їх єднає пошук втраченої рідної релігії, бажання більш чіткої етнічної самоідентифікації, усвідомлення необхідності відновлення природної духовності і повернення до рідних, дохристиянських традицій та цінностей. Часто неозичництво постає як прояв антихристиянських й антиіудейських настроїв.

"Неопоганство" поширене в багатьох країнах світу. Серед європейських держав виділяються Литва і Латвія, де неоязичництво - одна із найбільш активних і добре організованих сил. Дохристиянські вірування відроджуються в Англії (друїдізм, рух чаклунів), Греції (шанувальники різних давньогрецьких богів і богинь), Німеччині (арійський рух), Америці (рідні американські релігії індейців), рух Вікка (Wicca), Асатру (Asatru) тощо. Сучасні послідовники язичницьких вірувань об'єднані у всесвітню спілку етнічних релігій, яка провела вже декілька з'їздів (Литва, Німеччина). В Україні існують громади послідовників вчителів і пророків Володимира Шаяна, Лева Силенка, прихильників прадавніх дохристиянських вірувань українського народу (РУНВіра - Рідна Українська Національна віра, рицарі сонячного ордену, рідновіри, ладовіри, вогнепоклонники, шанувальники давньоруської богині

Дудар Н., Филипович Л. НРТ: український контекст. - К., 2000. - С. 37-44.