3. Причини появи новітніх релігійних течій

Появу нових релігійних феноменів не варто сприймати як особливість лише XX століття. Всім релігіям і у всі часи притаманними були зміни застарілих догм релігійних вчень і культів новими формами релігійного вшанування. І такий шлях, власне, є єдино можливим у розвитку релігійної сфери. Сучасні НРТ - це не ухил історії, не агресія чужих ідеологій, не примха чи зловмисне бажання якогось авторитетного лідера, а закономірне явище, що детерміноване багатьма факторами.

Серед найбільш глобальних причин сучасних релігійних трансформацій слід виділити так звану "антропологічну революцію", яку переживає людство у зв'язку із кардинальною зміною місця людини у світі. В силу цілого комплексу явищ, що виникли як похідні від "олюднення" історії та життєдіяльності людства і, найбільш головне, завдяки переосмисленню останніх, трансформується і релігійне осягнення дійсності. Індивідуалізація сучасних релігій призводить до екзистенційної кризи, яку прагнуть подолати в релігійному колективі, громаді, де зацікавлені конкретною людиною здатні забезпечити їй підтримку та розуміння.

У XX століття суттєво змінилися традиційні світоглядні парадигми. Незважаючи на щорічне збільшення кількості віруючих, в світі панує секулярна ідеологія. Соціальні революції, нові політичні режими, досягнення науково-технічного прогресу надзвичайно розширили можливості людини в різних сферах життя, а особливо в соціальній та інформаційній. Це обернулося з часом на трагедію для самої ж людини, науково-технічною революцією XX століття та особливостями індустріального урбанізованого суспільства, коли руйнуються тісні міжособистісні відносини, насамперед сімейні, коли розриваються наявні ще в недавньому минулому зв'язки поколінь. Все це веде до втрати громадською думкою ролі важелю контролю за характером релігійності особи. Велике значення для появи нетрадиційної релігійності має зростання ролі особи у всіх сферах суспільного життя, загальна демократизація суспільства й утвердження в ньому особи в широкій гамі її прав. Останнє відображається і в її світоглядних орієнтаціях, і в змісті релігійного осягнення нею дійсності.

Всесильний розум людини не витримав змагання із моральними імперативами. Раціоналізм зазнав небувалої кризи. Здавалося, що він вже вичерпав свої можливості, втратив свій престиж і поступився місцем ірраціоналізму, містиці, езотеризму. Нові релігійні течії, з одного боку, є проявом останніх, а з іншого - показником подолання кризи раціональності шляхом впровадження модерних шляхів (форм) того ж раціонального осмислення світу.

Логічним продовженням кризи раціоналізму, як характерної ознаки західної культури та ментальності європейця, є криза самої європейської

788 Розділ V. Релігія і сучасність

цивілізації, принципу європоцентризму. В світі поступово втрачається монопольність, зокрема монопольність певних цивілізацій і культур. Живучи в режимі взаємовпливів різних культурних світів, держав, народів, їх традицій, він все більше плюралізується. Це характерне і для релігійної сфери. Людство почало усвідомлювати свою спільність і свою розірваність за багатьма ознаками, а особливо - за релігійною. У нього з'явилося бажання подолати останню.

Нова ідея спільності всього людства, універсалізації і синкретизації життя, культури знайшла своє теоретичне і практичне розгортання в ідеї спільної релігії (зокрема, через синтез Західних і Східних релігійних традицій), надконфесійних і надрелігійних об'єднань. Все це реалізовується в нових релігійних рухах, що відображають інтегральність, цілісність, холізм людства.

XX століття називають періодом активного релігієтворення або релігійних експериментів. В умовах духовної кризи люди шукають загальнозначимі цінності для всіх цивілізацій. Найчастіше їх знаходять в релігіях. Подібність життєвих пріоритетів в різних системах наводить на думку про існування спільної першорелігії, яка з часом нібито була втрачена. Все це виводить сучасну релігійну свідомість за рамки якоїсь однієї конфесії, робить її універсальною, синкретичною. Не задовольняючи свої потреби в існуючих системах, віруючі або трансформують їх, або ж творять свої власні.

На практиці це призводить до кризи традиційних церков і традиційної релігійності, які вже не відповідають релігійним потребам сучасного віруючого. Утверджується авторитаризм харизматичних лідерів новітніх рухів. Зростає відкритість і толерантність до послідовників інших релігій та релігійно-філософських вчень. Віруючі починають орієнтуватися на спільний містичний досвід у спілкуванні з Богом.

Орієнтація на універсалізацію та синкретизацію захопила не тільки релігійні вчення, а й культову сферу різних релігій. Віруючі у своїй релігійній практиці використовують спільний містичний досвід всього людства.

Поява нових релігій в Україні пояснюється перш за все такими глобальними, загальносвітовими причинами. Але Україна як посткомуністична й пострадянська держава має специфічні обставини, не говорячи вже про унікальність власне української історії і ментальності народу.

Україна впродовж тривалого часу знаходилася під владою чужих тоталітарних режимів, які всяк відгорожували її від будь-яких контактів з іншим світом. Особливо активно "захищала" Україну від "родимих плям капіталізму", "уберігала" її від впливів різних культур "совєтська" система. Після здобуття незалежності в 1991 році Україна поступово входить у світову співдружність народів, а відповідно - й у світовий релігійних простір. Відтак вона не може залишатися осторонь тих глобальних змін в суспільному житті, які захопили весь світ, а відтак і не знайомитися з новими релігійними явищами, що з'явилися за її межами.