logo search
544702

Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

Інституціалізаційні процеси в релігійному середовищі сприяють утворенню здатної до саморозвитку цілісності. Наслідком цього є процеси "ускладнення, диференціації та саморегуляції-" релігійної організації. Саме в релігійних організаціях віруючі включаються в повнокровну систему релігійних відносин, які є, нагадаємо, специфічним компонентом цілісного контексту суспільних відносин.

Поняття "релігійна організація" характеризує особливий різновид соціальної системи чи групи, що володіє необхідним комплексом (набором) релігійних цілей та цінностей, специфічних засобів їх реалізації, а також має власну внутрішню управлінську структуру і постає, за висловом німецького релігієзнавства С.Шлінка, як "візрець релігійної колективної поведінки".25 За термінологією ЮЛевади, це - "соціальна організація, яка зберігає і репродукує культовий текст, виконує інші релігійно значущі види діяльності".26

Головними інституційно-твірними чинниками ("агентами") релігійних інституцій є віруючі, культова дія, культові відносини. Останні, зауважимо, можливі в межах певної системи відносин людей, яку можна розглядати як "соціальну організацію культу" чи "культове товариство".

На нашу думку, в основу типологізації релігійних організацій можна покласти принципи "соціології організації"", підходи, викладені в соціологічних релігієзнавчих працях М.Вебера, Є.Трельча, І.Ваха, Дж.Ігнера, Г.Беккера, М.Угриновича, І.Яблокова, БЛобовика та ін. З урахуванням цих принципів (підходів) основні типи релігійних організацій можна визначити через поняття: "релігійна громада", "релігійна група", "релігійне об'єднання", "церква", "секта", "деномінація", "релігійна асоціація", "монастирі", "релігійні навчальні заклади".

Характерно, що різні конфесії мають свої типи релігійних інституцій. Відмінності у типах релігійних організацій, управлінських структур, у нормативних, статутних приписах є природними і постають як своєрідне відтворення історичних, соціально-культурних факторів розвитку суспільства.

Розгляд системи категорій і понять першого категоріально-понятійного блоку другої категоріальної підсистеми соціології релігії практично завершений. Зміст поданих категорій і понять в їх системно-структурній експозиції дозволяє осягнути багатоплановість, багатоаспектність, багатошаровість структури релігійного комплексу, елементи якої є динамічними, мають зумовлений (в історичному, соціальному, екзистенційному аспектах) характер і перебувають у тісній взаємодії та певній системі зв'язків.

Однак, як зауважує Д.Угринович, структурний аналіз релігії передбачає необхідність осмислення її як суспільно-функціонуючого явища. Тобто, йдеться про експлікацію релігії з точки зору її соціальних функцій, ролі та місця в

25 Лобовик Б.А. Религия как социальное явление. - К., 1982. - С. 191. Левада Ю.А. Социальная природа религии. - М, 1965. - С.123.

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

149

суспільстві. Не зупиняючись детально на розкритті цієї важливої в просторі предметного поля соціології релігії проблеми відзначимо, що релігія може бути осмислена соціологічно в контексті її взаємодії з іншими структурними елементами суспільства, через рефлексію її як суспільно-функціонуючого феномена.

Основною категорією, що постає як інтегративний вираз всієї системи функцій релігії, є "соціальні функції релігії-". Зміст її розкривається через такі поняття, як "компенсаційна функція", "комунікаційна функція", "світоглядна функція", "інтегративна функція", "регулятивна функція", "аксіологічна функція", "телеологічна функція", "терапевтична функція", "емансипаційна функція", "етноформуюча функція", "амбівалентність релігії", "соціальні функції та роль церкви", "сакралізація", "секуляризація".

Система цих понять у своїй сукупності складає п'ятий понятійний (функціонально-рольовий) ряд першого категоріально-понятійного блоку. Цей понятійний ряд дає можливість через розкриття змісту кожного поняття, що входить до його складу, з'ясувати ступінь і міру, способи, напрями, результат впливу релігії на соціум, на "мирські справи", виявити взаємозв'язок і взаємодію релігії з іншими компонентами соціальної структури. Ця система понять розкриває сутність релігії як суспільно-функціонуючого феномена, як своєрідного "ферменту" соціального розвитку, життєдіяльності віруючої людини.

Проблема соціальних функцій релігії тісно пов'язана з проблемою її походження, сутністю соціальних, історичних, екзистенціальних потреб і чинників, які покликали її до життя. Це питання є одним із провідних у релігієзнавстві, зокрема в соціології релігії.

Релігієзнавство має безліч концепцій походження релігії, котрі важко призвести до будь-якого "спільного знаменника". Умовно їх можна було б згрупувати в п'ять концептуальних напрямів: об'єктивно-ідеалістичний, суб'єктивно-ідеалістичний, психологічний, біологічний та екзистенційний. Не ставлячи за мету проаналізувати ці концептуальні підходи, зауважимо лише, що в кожному з них простежується чітка тенденція до абсолютизації того чи іншого аспекту "джерельної бази" релігії: від теологічних тверджень про надприродне походження релігії, її генетичну даність, психологічну, екзистенційну схильність до певної гіперболізації монокаузальної соціально-економічної детермінації.

Проблема походження релігії (причин, чинників, умов, які спричинили її "народження") надзвичайно складна та багатоаспектна. В релігієзнавстві, зокрема в соціології релігії, для осмислення проблеми походження релігії використовують певні категорії та поняття. У вітчизняному релігієзнавстві усталеними є поняття "соціальні корені релігії-", "психологічні корені релігії-", "гносеологічні корені релігії-", "історичні корені релігії-", вживається (правда, нечасто) поняття "причини релігії". Вони (за своїм змістом) не викликають істотних заперечень, бо дозволяють описати причини, фактори, умови, що

150 Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

спричинили виникнення релігійних вірувань.

Можна погодитись із твердженням І.Яблокова, що категорія "корені релігії'" має "широкий характер" і "відображає матеріальні та ідеологічні відносини, фактори, які детермінують виникнення, існування та відтворення релігії-".27 Хоча, гадаємо, дана категорія вказує на певну статичність, застиглість і не розкриває динаміку процесу, не виключає механічного розуміння причинності (причина і наслідок проглядаються як "застиглі протилежності"). Водночас категорія "корені релігії"" має ідеологічне забарвлення, суть якого полягає в тому, що релігія припинить своє існування, якщо будуть ліквідовані її соціальні корені. До речі, поняття "корені релігії"" практично не використовують релігієзнавці західних країн.

Більш продуктивною в осмисленні проблем походження релігії вважаємо категорію "детермінанти релігії"", що є системотворчою і розкриває свою сутність через поняття "соціальні детермінанти релігії", "психологічні чинники релігії"", "гносеологічні чинники релігії"", "історичні чинники релігії"", "екзистенційні чинники релігії"", "фактор", "умова".

Ці поняття утворюють другий (каузальний) блок другої основної категоріально-понятійної системи соціології релігії. Вони допомагають з'ясувати процес зародження релігії, її витоки як результат еквівалентної взаємодії різноманітних соціально значущих факторів. Аналіз дозволяє зробити висновок, що релігія - не випадкове явище у суспільному житті. Вона - не результат "буйства неконтрольованої свідомістю фантазії дикуна" і не результат духовного ошуканства, не "надприродний плід". Вона цілком земний "продукт" - розвитку, взаємодії людини і суспільства, їх цілісного відношення до природи. Іншими словами, релігія - "продукт" діалектичного, взаємопов'язаного, взаємозумовленого соціогенезу й антропогенезу. Пояснення природи релігії слід шукати в реальних умовах життя, практичній діяльності людей, в суперечностях розвитку їх свідомості й одвічних "екзистенційних" потребах, конфліктах і проблемах.

Важливою у контексті розглянутих категорій і понять, їх системної констеляції постає проблема соціологічної дефініції релігії. Німецький соціолог Г.Керер вважає, що це одне з актуальних, одне з найскладніших завдань соціологи релігії.

Його колега Ю.Хах акцентує увагу на тому, що соціолог може лише наблизитись до "загального концепту релігії"", втім не зможе досягти розуміння її сутності. "Було б ілюзією, - пише він, - очікувати від соціологічної дефініції

27 Яблоков И.Н. Социология религии. - М, 1979. - С. 79.

28 Kehrer G. Religionssoziologie. - Berlin, 1968. - C.l 5.

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання 151

релігії змістовного визначення її суті".29

Труднощі, з якими зустрічалися ще перші соціологи релігії при визначенні релігійного феномена, не розв'язані й досі. Про це свідчить відсутність загальновизнаної дефініції релігії. Зараз у релігієзнавчій літературі налічується кілька десятків визначень релігії, що заслуговують на увагу.

В зарубіжному й вітчизняному релігієзнавстві зустрічаються різні підходи до визначення поняття "релігія", зокрема, інтеракційний, функціональний, теологічний та марксистський. Послідовники інтеракційного підходу вважають релігію системою взаємозв'язків, взаємовідносин і символічних дій. "Функціоналісти" за критерієм ідентифікації та класифікації релігії як суспільного явища беруть функції, що вона виконує тощо.

Детально зупинитися на кожному з цих підходів, дати характеристику найбільш оригінальним визначенням релігії в соціологічному контексті не маємо змоги. Зауважимо лише, оскільки релігія в соціологічному контексті є суспільною та культурною категорією, її визначення, без врахування суспільно-культурного контексту, де вона формується, розвивається та змінюється, неможливе. Врахування цього аспекту, на думку польського теолога В.Пивоварського, є фундаментальним методологічним посиланням при визначенні релігії в соціологічному аспекті; друге посилання - зауваження врахування сутнісних, структурних елементів релігії.30

З огляду на аналіз різноманітних підходів визначення соціологічної категорії "релігія", окремих "соціологічних дефініцій" релігії, вважаємо можливим охарактеризувати релігію як соціальний феномен, який репрезентує особливу сферу буттєвого та духовного життя соціуму й індивіда і постає як форма суспільної свідомості, спосіб практично-духовного освоєння світу, світоглядно-практична система координат для віруючої особистості, її життєвої позиції та діяльності.

Це визначення релігії не претендує на завершеність. Воно може бути робочою формулою, що допомагає осмислити релігію як суспільне явище, як форму емоційно-ціннісної рефлексії, котра на межі свідомого і підсвідомого готує установки ціннісної зумовленості в освоєнні світу і вираженні результатів цього освоєння в сукупності символічних форм і дій, що пов'язують людину з кінцевими умовами її екзистенції. Іншими словами, релігія одночасно надає відображення як неконтрольованих, визначальних для життя "сил", так і контрольованого життєвого порядку, вкоріненого в них. Тим самим, зауважує німецький релігієзнавець Ф.Штольц, "забезпечується визначальна й надихаюча

29

Hach J. Gesellschaft und Religion in der Bundesrepublik Deutschland. Eine Einfurung in der Religionssoziologie. - Heiedelberg,1980. - P. 9.

' Piwowarski W. Sociologicszna definicia religii // Studia sociologiczna - Wrozclaw, 1974. -P. 202.

152