Тема 20. Функціональність релігії

577

всезагальності є розум, тоді як переживання завжди одиничне.

З проблемою саморозбудови людини та її піднесення пов'язаний і пізнавальний момент у мистецтві та релігії, донедавна абсолютизований згідно з просвітницькою, гносеоцентричною традицією. Здійснюване у мистецтві самопізнання, мистецька "рефлексія" безпосередньо служить самотворенню людини. У релігії самопізнання є шляхом до збагнення Божественної сутності (згадаймо відповідні міркування Г.Сковороди), а відтак власної богоподібності, уможливлення причетності до Всезагального.

Отже, попри суттєві специфікуючі прикмети релігії і мистецтва, у них є чимало моментів у яких виявляється їхня істотна спільність - від витоків, котрі більшість дослідників віднаходить у первісному культурному синкретизмі, і аж до глибинного культурного сенсу кожної з цих духовних форм. Тому поєднання їх прикмет у релігійному мистецтві, котре одними істориками культури оцінюється як успішне, іншими - як неможливе, а ще іншими - як вимушене і часове, через призму з'ясованого тут не складає в принципі нічого протиприродного.

Ті, хто стверджує неможливість релігійного мистецтва (тобто фактично відлучає його від мистецької культури), апелюють до самодостатності мистецького феномена: він, як і кожна інша культурна форма, володіє власним культурним сенсом, мета такої форми - у ній самій, а не поза нею.

Ті, хто в релігійності мистецтва вбачають оптимальний вектор його розвитку, здебільшого керуються думкою про субстанціальний статус релігії в системі культури і про богонатхненність як атрибут художнього генія.

Ті, хто приймає релігійне мистецтво як історичну і емпіричну даність, намагаються з'ясувати його природу і культурний статус, характер стосунків, що складаються між релігійним мистецтвом і людиною, котра може бути як релігійною, так і безрелігійною. Саме в контексті цього третього - головним чином академічного дискурсу склалося уявлення цього складного феномена культури.

Мистецтво не може бути інструментальним. Воно має власне покликання, культурний сенс. Але у процесі взаємодії культурних форм засоби однієї з них можуть бути використані в інтересах іншої, що й відбувається у випадку релігійного мистецтва.

Інші дослідники вважають, що інтегративні процеси в культурі зароджуються з моменту диференціації культурних форм, а релігійне мистецтво і є одним з виявів - і досить успішним - цієї інтракультурної інтеграції. Залишається з'ясувати її основу та головні історичні модифікації.

Враховуючи раціональні моменти в різних інтерпретаціях релігійного мистецтва (на жаль, здебільшого ідеологічно забарвлених), можна стверджувати, що релігійність мистецтва визначається не його тематикою чи джерелом запозичення сюжету тощо. Визначальним є ідейне спрямування,

578

Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

озвучення в мистецькому творі певних релігійних доктрин чи їх окремих моментів. Отже, в широкому розумінні слова релігійне мистецтво охоплює всі художні творіння, що характеризуються релігійним спрямуванням і апелюють до естетичного сприйняття релігійно орієнтованої аудиторії, і в той же час націлені на її розширення.

У більш вузькому значенні термін "релігійне мистецтво" охоплює всі ті естетико-художні феномени, які становлять елементи релігійного культу чи покликані його обслуговувати. їх ще визначають як культове мистецтво або -рідше - сакральне. Справа в тому, що явища такого типу освячуються релігійними інституціями^ в такий спосіб, протиставляються явищам світської культури як профанним. Тим самим феномени релігійного мистецтва обмежуються у своїх цілях, а в силу цього, певною мірою, і в засобах. То ж визначальними для сакрального мистецтва у смисловому значенні цього слова є не тільки його зміст (ідейне спрямування), не тільки його функції (участь в культових дійствах), а й форма, стиль, що регулюються санкціонованим релігійними достойниками або інституціями каноном, який ставить певні обмеження тематиці релігійного мистецтва і досить жорстко обмежує засоби вираження, що використовуються тут. Десакралізація (профанізація) релігійного мистецтва, на думку деяких авторів, відбувається не стільки через вибір тем або сюжетів, як через вибір стилю з порушенням канону. Т.Буркхардт виключає із сакрального кола релігійне мистецтво Ренесансу та Бароко на тій лише підставі, що за стилем воно не відрізняється від світського. Цей же автор переконаний, що можливе світське мистецтво з релігійної тематики, що допускаються світські форми в релігійному мистецтві, але неможливе сакральне мистецтво, світське за формою. "Месію" Генделя можна вважати твором релігійного мистецтва, але вже сам жанр ораторії виводить його за межі сакрального мистецтва. Якщо це стосується опери, то байдуже, чи буде це "Мойсей та Арон" Шонберга або така популярна донедавна "Ісус Христос - суперзірка". Адже сакральні форми -строго канонічні.

Згідно з каноном, наприклад, християнське мистецтво не може бути цілковито абстрактним, бо тоді б воно не могло свідчити про Боговтілення; а коли б воно було натуралістичним (а не символічним, яким воно є за каноном), то суперечило б божественній природі втілення. Адже божественна сутність, відповідно до догматів, не вловлюється жодною формою, бо форма, виражаючи що-небудь, необхідно обмежує виражене, а Бог вище будь-яких форм.

Важливо наголосити, що канон двоякий у тому плані, що це й обмеження, котре накладається усталеною універсальною знаковою системою, і разом з тим невичерпний потенціал традиції.

Каноном, як зазначалось, передбачений передусім символізм релігійного мистецтва. Гносеологічна природа символу робить його відповідним тим завданням, котрі ставить перед собою культове мистецтво. Символ є не