Тема 19. Релігійність - форма буття релігії

541

не можемо вважати, що матеріальне є чисто об'єктивне, а духовне - чисто суб'єктивне. В релігійній свідомості навпаки, тут духовна реальність є істинною, об'єктивною реальністю, а матеріальне - похідним від неї. Інша справа, яким чином можна пізнати цю реальність і взагалі чи можна її пізнати. Це є можливим лише завдяки осягненню духовного світу, яке може здійснюватись через внутрішній світ особистості при обов'язковій наявності віри.

Тепер щодо співвідношення релігійної свідомості та релігійної духовності. Релігійна свідомість - це відображення об'єктивної дійсності у формі образів, уявлень, понять, ідей, почуттів, які постають на основі впевненості особистості в існуванні Божественного. Категорії духовності та свідомості дуже тісно між собою взаємопов'язані. В класичній філософії поняття свідомості асоціювалося з таким терміном, як мислення, психіка, дух. Р.Декарт під свідомістю розумів всю сукупність духовних явищ і процесів в їх єдиній цілісності. В сферу свідомості потрапляє весь зовнішній та внутрішній досвід людини. У зв'язку з цим свідомість стає всезагальною характеристикою людини й універсальним визначенням її духу. Але не можна повністю ототожнювати свідоме з духовним, останнє має набагато глибше коріння, яке лежить в сфері несвідомого.

Свідомість - це лише невеликий острівець в безмежному морі безсвідомого. Небезпідставно З.Фрейд називав його рушієм всіх наших вчинків. Якщо Я (Его) є носієм свідомості, то душа є носієм безсвідомого. Саме з безсвідомим пов'язані такі цікаві психологічні феномени, як інтуїція, прозріння. Всі творчі починання формуються в безсвідомому, а вже потім актуалізуються в свідомості. Не даремно вважають, що зв'язок з Божественним здійснюється через підсвідомість. В основі людського буття завжди лежить підсвідома впевненість в існуванні чогось сакрального, понадбуттєвого.

Таким чином, свідомість не вичерпує феномен духовного, а навпаки - дух є носієм свідомості, яка направлена на осмислення людиною свого власного буття і буття світу в цілому. Свідомість є своєрідною іпостассю духу. Вона може вводити в свою сферу будь-яке явище як навколишнього, так і внутрішнього світу, актуалізуючи його. Тому саме свідомість може виступати в ролі представника феномена духовного в цілому.

Релігійна свідомість проходить декілька етапів в процесі свого формування: 1. світовідчуття, світосприйняття. 2. світорозуміння.

3. світопереживання. 4. світоперетворення.

Перш ніж у віруючої людини сформується певна цілісна картина світу і система духовних цінностей, що визначає її поведінку, вона повинна сприйняти й відчути явища і процеси навколишньої дійсності. Ці функції виконує свідомість цієї людини, яка, отримуючи зовнішні данні, активно переробляє їх і користується ними, а також продуктами переробки для створення образу людини, природи, суспільства. Але цей відображальний процес є вибірковим. Він відбувається відповідно до принципів тієї чи іншої релігії. Переробивши всю

542 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

одержану інформацію, свідомість створює цілісну картину світу, яка лежить в основі світосприйняття.

Релігійне світосприйняття - це особливе цілісне бачення світу, для якого характерні елементи образності, чуттєво-наочні уявлення про світопорядок, про походження й будову всього сущого, які витікають із певних релігійних ідей та уявлень. Світопереживання - це емоційне ставлення до певної цілісної реальності, яка уже створена в своїй уяві віруючою людиною. В основі світопереживання лежать релігійні почуття, настрої віруючої людини. Вони можуть мати різну спрямованість: як негативну (почуття страху Господнього), так і позитивну (любові, милосердя, благоговіння перед величчю Творця). Але основна їх функція - це закріплення і подальше поглиблення віри особистості. На цьому етапі, коли у віруючої людини вже створена цілісна релігійна картина світу і вона має сформований духовний стержень, настає черга здійснення діяльності людини з перетворення навколишньої дійсності. Це перетворення відбувається на основі глибинних моральних засад особистості, з чітким усвідомленням місця й призначення людини в світі.

Людина, як цілісна істота, як образ і подоба Божа, повинна змінювати й одухотворювати своє довкілля, активно сприяючи втіленню в ньому вищих духовних цінностей добра, любові, істини, красоти. І тут особистість стає подібною Богові, оскільки вона також є співтворцем навколишнього світу.

Основними шляхами формування релігійної духовності є розум, воля та почуття. Розум лежить в основі перших двох етапів формування релігійної духовності, а саме світорозуміння і світосприйняття. Почуття ж лежать в основі світопереживання, а воля - в основі світоперетворення. Але, перш ніж виявляти певну активність, людина повинна насамперед усвідомити, чому вона діє і для чого, тобто потрібно виділяти також зацікавлення, потреби й цінності, якими керується людина при виборі мети. Головним спрямовуючим елементом при цьому все ж є віра, яка й структурує всі ці елементи, поєднуючи їх в єдину цілісність.

Можемо зробити тепер такий висновок: релігійна духовність - це досить складний культурний феномен, який може мати декілька визначень. Це і глибинні стани віруючої людини, які пов'язані з відчуттям чогось Божественного, сакрального, понадбуттєвого, і відображення переживань, перетворення навколишньої дійсності, що здійснюється на основі високих морально-етичних засад. Релігійна духовність це також і 'процес самовизначеності, самовиявлення віруючої людини в світі, формування у неї високих духовних цінностей. Вона не може зводитись ні до релігійності, ні до моральності, ні до душевності, ні до духовості. Вони є її складовими частинами.

Етапи формування релігійної духовності - це світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння, світопереживання і світоперетворення. Шляхи формування релігійної духовності - розум, почуття і воля, які об'єднуються