6. Релігійне життя як релігійне діяння

Стрижень будь-якої ідеологічної системи складає світогляд, який вона обстоює і який визначає її головний зміст і характер. А оскільки світогляд це -передусім певна система уявлень про світ і місце в ньому людини, то в центрі його стоїть саме людина. За допомогою світогляду людина визначає своє місце в системі природних і суспільних явищ, своє ставлення до них. Іншими словами, світогляд завжди є засобом самовираження людиною своєї сутності, засобом оволодівання довколишнім світом.

Характерною рисою релігійного світогляду є те, що він передбачає існування поза земним буттєвим планом якогось іншого і від'ємного буття, що перевищує його ціннісно і яке, в інтерпретації різних релігійних систем, так чи інакше постає як ірраціональна, надприродна, духовно-божественна сфера. Остання виступає обумовленим місцем помешкання Божества, сферою буття Бога. Саме вона постає подавачем вищих смислів для людини.

Наріжним каменем будь-якої релігії є її антропологічна концепція, яка ставить на меті визначити сутнісні орієнтири людини, окреслити ідейні рамки її буття, репрезентувати уявлення про її сутність, призначення в земному житті. Головне завдання релігійної системи становить акт прилучення й підпорядкування людини духовно-божественній сфері як трансцендентного буття Бога. Віра в реальну наявність останнього передбачає нове осмислення себе, що, зрештою, підводить релігійного індивіда до бажання бути включеним в це трансцендентне буття, встановлювати інтимні стосунки з ним, мати свідомість, притаманну Богові. Зауважимо, що в цьому контексті все буття людини витлумачується як певна арена щодо реалізації цих помислів. Відтак релігійне життя індивіда набирає статусу релігійного діяння.

В такий спосіб уявлення про Божественне, теологічні уявлення про світ, який постає в інтерпретації релігії як той, що скеровується Божественним, неодмінно переносяться в контекст особистого й суспільного життя. Згідно з цим усе релігійне життя людини підпорядковується одному, але вельми важливому чиннику - практичній реалізації релігійної ідеї, тобто реалізації ідеї надприродного як скеровуючого вищого й головного принципу на тлі особистісного життя. Власне кажучи, релігійна особа виступає як певний носій надприродного знання, як ретранслятор принципів Божественного буття.

Зауважимо, що людина, яка підпорядкована впливу віроповчальної системи, в процесі сприйняття обстоюваних нею ідей поволі намагається творити

544 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

особистий релігійний світ на зразок світу Божественного, що виявляється в наступному - вона випрацьовує особливу особистісну установку на сприйняття оточуючої її дійсності. Іншими словами, усвідомлюючи ті чи інші релігійні ідеї, особа відтворює у власній свідомості схему й логіку релігійної ідеології. Саме останнє змушує її оцінювати усі явища життя за їх зв'язками з релігійними ідеями, тобто з точки зору специфічної ієрархії релігійних - як надприродних чи Божественних - цінностей.

Зазначимо тут принагідно, що метою релігійного життя є життя в тісному контакті з Божественним, життя з Богом. В контексті релігійного вчення воно аж ніяк не є результатом якихось зовнішніх подій чи розумних вчинків людини, як і не може розцінюватися як якась ілюзорна чи екстатична практика, оскільки для релігійної особи Бог, Божественне буття хоч і постає як ірраціональне буття, проте існує для неї реально (навіть реальніше, аніж усе земне буття).

Релігійна людина не просто мислить про надприродне, не просто уявляє його собі чи створює в своїй фантазії, а вірить в те, що надприродні образи існують реально, оскільки її молитовна чи медитативна практика має двобічний зв'язок, має відповідь і реальне відчуття присутності Божественного (Бога, духів, ангелів, надприродних істот тощо) навколо себе, реально відчуває його піклування, заступництво у своєму житті як відповідь на молитовні прохання. Зауважимо, що переживання цієї постійної єдності з Божественним, на думку релігійної особи, є актом внутрішнього надприродного озаріння, невиразним суб'єктивним станом, під час якого людина неначе виходить за межі власної свідомості, вступає в стосунки із свідомістю Бога, розчиняється в ній, не втрачаючи при цьому своєї індивідуальності.

Зазначимо поруч, що світоглядні схеми, репрезентовані релігійною ідеологією, в першу чергу направлені на те, щоб підвести людину до відкриття існування певного надбуття, буття Бога і в його світлі ціннісно принизити, виставити його як щось інше, порівнюючи з ним, постале малозначимим, навіть ворожим щодо людини. Відтак сенсом людського життя стає прагнення до ірраціонального надбуття з тим, щоб відкрити для себе нові істинні смисли, нові буттєві дороговкази. Цей надприродний фактор глибоко переживається й виступає фокусом не лише всіх емоційно-психічних процесів. Він становить центр усіх практичних дій віруючого з надприродним об'єктом. А оскільки релігійна особа переконана, що останній безпосередньо проявляє себе в матеріальному, то звідси висновок, що надприродний чинник здатний також здійснювати вплив і на її особисте життя. Такий вплив виявляється в акті особистого релігійного служіння особи. Воно здійснюється в межах певної визначеної релігією схеми. Останнє проявляє себе в культі як практичному релігійному служінні.

За допомогою системи певних, релігійно значимих дій віруюча особа прагне вступити в безпосередній контакт із надприродним об'єктом з тим, аби