1. Співвідношення понять "релігія" і "релігійність"

Відомі чисельні тлумачення поняття "релігія". Відрізняються вони за змістом, формою, обсягом. За своєю суттю вони були близькими, аналогічними чи діаметрально-протилежними, навіть антагоністичними. Релігія розглядалась як форма суспільної свідомості, як світогляд, як світовідчуття, як спотворене суб'єктивно-фантастичне відображення об'єктивної реальності, як специфічне відношення до трансцендентного і надприродного та пов'язана з ним система відносин, як спілкування з божественним світом, як входження до трансцендентного, як вступ у сферу священного буття.

Проте за цією строкатою палітрою характеристик релігії завжди, відкрито чи завуальовано, була помітна її головна специфічна ознака, яка полягає в тому, що в актах безпосереднього душевного переживання, зокрема віри, людині відкривається недоступне для розуму надприродне, божественне Начало, джерело всього сущого. Тут виокремлюється той особливий показник, що визначає релігію як специфічне практично-духовне відношення людини до світу, опанування ним і реалізація себе в ньому шляхом прилучення до тканини священного.

Таким чином, релігія є феномен соціальний (бо вона виникає, розвивається і функціонує в суспільстві). Водночас релігія - це й феномен особистісний (бо сприймається вона на індивідуальному рівні буття, фільтрується через призму свідомості конкретного індивіда).

Релігія виступає одночасно як соціальна підсистема і як самостійна система з цілісною структурою, ядро якої складають ідеї, погляди, уявлення, цінності, відповідна поведінка, специфічні дії (культ), що виходять за межі соціального простору і відносяться до трансцендентного.

Однак релігія, сама по собі, є всього лише абстракція сущого як потенційної можливості буття людини. "Вона дає лише ідеальну форму, лише тінь того, що являє собою дійсне конкретне релігійне життя" (Е.Кассірер). Власне, людина має справу не з самою релігією, а з певною системою релігійних відносин, характерних для того чи іншого суспільства за відповідних історичних умов. Отже, релігія, будучи за своєю природою певною потенцією, знаходить свій вияв і актуалізацію в релігійних відносинах. Через релігійні відносини вона