logo search
544702

Тема 18. Релігія як соціально-психологічне явище

515

10

шляхом звичайних життєвих стратегій чи типів активності. Цьому визначенню відповідають поняття стресу, фрустрації, конфлікту та кризи. Всі вони відбивають єдність соціальної (зовнішньої") і психологічної (внутрішньої) детермінованості ситуацій неможливості.

Зупинимося на розгляді явища такої ситуації на прикладі життєвої кризи. До неї призводять події, які мають потенційну чи актуальну загрозу задоволенню фундаментальних потреб особистості і ставлять перед нею проблему, якої вона не може уникнути і не може її розв'язати за короткий час за допомогою звичайних засобів. Як бачимо, таке визначення відповідає ситуаціям, що складаються в житті багатьох людей в період докорінних змін суспільного устрою, родинних стосунків, руйнування будь-якої усталеної системи відносин. За таких умов особа має пережити певні етапи з опануванням нових життєвих стратегій, що "нейтралізують" дію стресового чинника чи переформовують ставлення до нього. Після зростання напруження, яке стимулює звичайні, але неефективні способи вирішення проблеми, настає період намагань застосувати якісь нові, нестандартні стратегії розв'язання проблеми.

Формування релігійного світосприйняття за умов життєвої кризи у особи, яка або ж в минулому була невіруючою, або ж змінює релігійні орієнтації за такої ситуації, можна вважати саме за реалізацію "нестандартних засобів подолання". Наслідком переживання неспроможності віднайти якийсь реальний шлях вирішення життєвих проблем в такому випадку є метаморфоза особистості, її переродження, прийняття нею нових життєвих цінностей, нового Я-образу. В процесі переживання особистість використовує велику кількість психологічних засобів і стратегій, які поступово змінюють одна одну. Особливо важливим є те, що колишні задуми принципово не можуть бути здійснені попередніми засобами. Відтак застосовуються захисні механізми, які, на думку багатьох авторів, грунтуються на самообмані, перекрученому сприйнятті реальності і навіть є патогенними. Не важко зрозуміти, що формування релігійної орієнтації сприй­мається як варіант "невдалого" переживання саме тими дослідниками, які вихо­дять з "суб'єктивістської-" позиції щодо існування надприродного і зорієнтовані на позитивістські, раціоналістичні підходи (ранній психоаналіз Фрейда, раціонально-емоційний підхід А.Елліса, марксистська психологія релігії тощо).

Серед механізмів захисту, які мають практичне значення у формуванні релігійного світосприйняття, слід виділити перенесення енергії з одного змісту (мотиву, дії, ідеї) до іншого, заміщення (у вигляді переходу активності в інший план, зокрема від предметно-практичного здійснення в площину фантазії) або ж зміщення події в довготривалу перспективу. Такими механізмами також є сублімація, ідентифікація, аскетизм.

Релігію можна розглядати як універсальний, історично й культурно опосередкований засіб переживання, оскільки вона є однією із найдавніших форм суспільної свідомості. В ній концентрується історичний досвід подолання

516 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

типових життєвих ситуацій. Вона також містить у собі особливі структури (догми, культ), які формують цей процес і забезпечують його ефективність, тобто можливість індивідуальної перебудови у вигідний для особистості і соціально прийнятний спосіб.

У своїх найбільш розвинутих формах релігія виконує функцію філософії життя і забезпечує особу дієвим світоглядом. Вона у свій спосіб зреалізовує невід'ємну потребу людини в упорядкованості уявлень про світ. Саме в цьому полягає її перевага над наукою, яка в кожну окрему мить не може пояснити всього багатоманіття природи і не може вирішити низки суто людських питань, зокрема питань смислу і мети життя, любові, добра і т.п. Для більшості людей такі питання не вирішуються навіть засобами філософії, оскільки вона здається їм чимось надто умоглядним, недосяжним. Релігія ж надає людині відносно просту і перевірену часом світоглядну систему, яка формує її уявлення про довкілля, всесвіт, своє місце в ньому.

Для більшості дослідників, починаючи з У.Джемса, релігія має вивчатися "за її плодами". Існує аргументована фактами з історії християнства, іудаїзму та мусульманства думка про переважно негативний вплив релігії на колективну поведінку і на психологічний клімат суспільства. Так, філософ А.Уайтхед відзначав, що історія - здавна і до наших днів - свідчить про "сумні та жахливі наслідки релігії-". Це - людські жертви, канібалізм, ненависть між народами, істерія, слідування застарілим звичаям, забобонам. Він вважав, що за своїми догмами релігія мала б бути головним чинником прогресу, але фактично вона є дуже далекою від цього.

Проте відзначені філософом "темні сторінки історії релігії" не є очевидними в наш час. Більше того, в суспільствах, що зазнали докорінних змін, з відродженням церкви і релігії пов'язують надію на духовне відродження, надію на те, що прихильники церкви більш жорстко дотримуватимуться загально­людських принципів моралі та гуманізму. Теоретично такі міркування здаються досить небезпідставними. Проте емпіричні дослідження реальних наслідків функціонування релігії засвідчують те, що зв'язок між релігійністю і проявами духовності не є лінійним.

Так, Р.Сміт, досліджуючи разом зі своїми колегами функціональність релігії серед американських студентів, виявили, що релігійні особи не рідше, ніж атеїсти або агностики, кажуть неправду та не частіше прагнуть допомагати розумово відсталим дітям. Д.Хогленд також вивчав кореляції між релігійністю та моральними настановами особи. При цьому релігійність розглядалась переважно як належність до християнської церкви і слідування основним біблійним заповітам. Цей автор розрізняв три типи "моральних настанов": преконвенційну (егоцентричну), конвенційну (засновану на врахуванні потреб іншої людини, але з метою певної вигоди) і "принципову". Остання - це найбільш досконала позиція, яка свідчіть про дійове засвоєння моральних принципів і альтруїстичну