logo search
544702

Тема 18. Релігія як соціально-психологічне явище

503

життєва ситуація). Таким чином, питання про джерела релігійності охоплює щонайменше три аспекти:

  1. проблему об'єктивного чи "уявного" існування надприродного, Бога;

  2. проблему взаємовідносин віруючого та його соціального оточення;

  3. індивідуальне значення релігійних переживань.

Оскільки об'єктивно неможливо довести наявність чи відсутність божественного, то доречно звернутися до аналізу суспільств, в яких переважна більшість осіб (а) вірять або (б) не вірять в його існування. Як в тому, так і в іншому випадках засвоєння усталеного уявлення опосередковане особистісним досвідом й індивідуальними особливостями людини. Навіть в культурах з жорсткими релігійними або атеїстичними традиціями завжди існує певна категорія осіб, що не підпорядковуються загальним правилам. За У.Джемсом, для деяких суб'єктів інтеріоризація релігійної віри, тобто опанування ними певної релігійної традиції і включення її у свій духовний світ, є неприйнятною в принципі.1 Тому можна вважати, що, крім засвоєння колективних уявлень, формуванню релігійності сприяють якісь інші - суб'єктивні чинники, що опосередковують вплив соціального оточення або суперечать йому.

В межах об'єктивістського підходу до існування надприродного можна виокремити кілька різних поглядів на природу індивідуальної релігійності. З точки зору православної філософії, уявлення про Бога притаманні людині одвічно. Вони a priori вкорінені в її психіці: знання про Бога не є "творіння душі", а первісна і невід'ємна її властивість, що пов'язана з самою природою душі. Православна філософія ототожнює людську свідомість і душу. Оскільки ж джерелом душі є Бог, то уява Бога іманентна людській сутності. Подібні переконання лежать в основі містики - пошуків надприродного в самому собі. Сприйняття ідеї про принципову можливість віднайти "Це" в собі базується на вірі в Його безумовне існування в людині.

Дещо іншою, але також об'єктивістською позицією є витлумачення надприродного через колективне несвідоме (К.Юнг, школи гуманістичної та трансперсональної психології). За цим підходом доступ до колективного несвідомого відкривається переважно під час перебування в кризових станах, зокрема таких як психотравми, тяжкі хвороби, пологи, під час застосування психоделічних засобів, психотехнічних прийомів або ж через сновидіння. Проте загальне уявлення про колективне несвідоме залишає без відповіді принаймні два питання про джерела індивідуальної релігійності: 1)чому у людини виникає потреба в "прориві" в несвідоме, якщо цей прорив не є наслідком фатальних обставин? і 2) чому переживання типу "розширеної свідомості" розцінюються особою саме як сакральні або релігійні? Відповіді на ці питання, на нашу думку, слід шукати саме в сфері взаємовідносин "індивідуальне-соціальне" та в колі

Джемс У. Многообразие религиозного опыта. - М., 1910.

504 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

особистісних потреб людини.

Суб'єктивістські позиції у витлумаченні надприродного базуються на теорії компенсаторного значення переживань його. Вони пояснюють появу таких переживань реакцією на "дефіцит" чогось в психічному устрої особистості. Це може бути відсутність впевненості у власних силах, брак самодостатності, гармонії з довкіллям, екзистенціального смислу, відсутність онтологічної впевненості, яка виражається в переживанні особистістю власного буття як реального, живого й цілісного, автономного, безперервного в часі, абсолютно цінного поруч з її впевненістю в "праві" на власне існування в світі.

До таких теорій відноситься насамперед низка філософських концепцій, що розглядають релігію як ілюзорне, уявно-фантазійне втілення бажаного (спокою, добробуту, захищеності) поряд з психологічною переробкою негативних переживань (страху, невизначеності) у формі міфів, релігійних доктрин і пов'язаних з ними культових дій (Б.Спіноза, Л.Фейєрбах та ін.).

Ортодоксальний психоаналіз теж заперечує об'єктивне існування Бога. Згідно з концепцією З.Фрейда, походження ідеї божественного пов'язане з індивідуальним несвідомим та його функцією в житті окремої людини та суспільства. Прояв несвідомого суперечить вимогам культури. Психологічна функція релігії - цього "психічного реманенту культури" полягає, за Фрейдом, в тому, щоб послабити труднощі повсякденного життя, дати вихід надмірному психічному напруженню: Боги покликані відігнати жахи природи, примирити людину з жорстокістю долі, дати нагороду за страждання та втрати, які є наслідком перебування в культурному середовищі.2 Як бачимо, вже в межах раннього психоаналізу були виявлені притаманні людині потреби в сакралізації, служінні та наданні символічного смислу своїм діям, які задовольняються через формування релігійності.

Дослідники психології релігії радянських часів (Д.Угринович, М.Попова та ін.) твердили, що сама по собі психіка людини не породжує релігійну віру, але під впливом певних умов життя виникають такі психічні стани, які сприяють засвоєнню індивідом релігійних вірувань з навколишнього середовища. Адже для формування потреби в "релігійних ілюзіях" людина має перебувати у суспільстві, в якому релігія є необхідною складовою соціального життя.3 За такого підходу не можна пояснити той факт, що навіть в західному, раціонально орієнтованому суспільстві релігійні вірування відрізняються особливою стійкістю, існують протягом тисячоліть у формі "колективних уявлень", незважаючи на розвиток раціонального знання. Певно що слід визнати якщо не "первісне вкорінення у психіці" релігійних уявлень, то принаймні їх універсальну значимість: вони суттєво впливають на розв'язання особистих екзистенціальних

2 Фрейд 3. Будущность одной иллюзии // Сумерки богов. - М., 1989.- С. 106. " Угринович Д.И. Психология религии. - М., 1968., - С.56.