logo search
544702

Тема 15. Конфесійна філософська теологія 435

Не втручаючись у зміст віровчення, розум лише має право оперувати за правилами логіки його окремими догмами. При цьому логічні операції не повинні виходити за межі одкровення. Будь-які наукові знання і релігійна віра лежать в абсолютно різних площинах, які за жодних обставин не торкаються одна одної. Тому ніколи не можна сказати, що між вірою і знанням є якась неузгодженість, тим більше протиріччя. Адже для протилежності понять необхідний якийсь загальний рід, якого тут не має і не може бути.

Проблема ставлення сучасної протестантської теології до філософії та науки, її реакція на різноманітні проблеми сучасного світу розкриває її внутрішню суперечливість. Особливо яскраво вона проявилася в дискусії про "природне одкровення", під яким розуміється світ, створений Богом, який може бути чуттєво і раціонально осмислений. Визнавши, поряд з божественним, "природне одкровення", частина сучасних протестантських філософів змушена не тільки втручатися в проблеми "позитивного пізнання" (площина природи), але й у сучасні проблеми розвитку суспільства. Це втручання використовується як для підтримки і захисту релігійної віри, так і для релігійної інтерпретації та оцінки тих чи інших соціальних проблем. Так виникає орієнтована на релігійний модернізм "теологія секулярного християнства" (Х.Кокс, Т.Альтіцер) та "теологія надій" (Ю.Мольтман), які намагаються актуалізувати протестантську традицію в координатах проблем сучасного світу. На противагу діалектичній теології, яка рішуче заперечує "природне одкровення" і будь-який "вихід" в сферу "граду земного", представники релігійно-філософських шкіл намагаються усунути суперечності між вірою в Бога і наявністю зла на Землі. Правовірний християнин, на їх думку, не стільки пасивно сприймає своє майбутнє, скільки діяльно спрямовує свої зусилля на оновлення суспільства і життя на основі євангельських принципів та ідеалів.

Загалом для протестантської філософії характерно те, що вона не тільки не має компактної єдності в питаннях віровчення, але й виявляє різнобічне ставлення до політичної проблеми. Ліберальна протестантська філософія, як і діалектична теологія, яка рішуче полемізувала з нею, дотримується політичного лібералізму. В той же час націоналістичні традиції протестантизму, які протистояли католицькому космополітизмові, виявилися у так званому рухові "німецьких християн" (Ф.Гогартен), який приніс у жертву фашистській ідеології корінні принципи християнства.

У відповідь на цей рух "сповідна Церква" (К.Барт, П.Тілліх) виступила проти тоталітаризму і "фюрерства", які нищили "святу самотність людини перед Богом" (Д.Бонхоффер). Різними, а іноді й полярними, є політичні позиції та орієнтації представників "теології надії-", "теології секулярного християнства", "теології процесу" та інших протестантських філософських шкіл.

Отже, релігійний індивідуалізм протестантизму породжує діаметрально протилежні політичні програми. В цьому відношенні діапазон свободи

436 Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

протестантського філософа і теолога набагато більший від католицького або православного. З одного боку, протестантська філософія відкрита для різноманітних деструктивних соціально-політичних ідей (расизм, оправдання війни тощо), з іншого, - для конструктивного їх вирішення на основі протестантських принципів та ідеалів. Якщо вся конфесійна філософія по відношенню до проблем реального життя допускає різноманітні інтерпретації, то до протестантської філософії і теології це відноситься більше, ніж до будь-якого християнського різновиду.1