Тема 15. Конфесійна філософська теологія

425

В.Соловйова, а через них до релігійно-філософської' спадщини минулого, це нове покоління релігійних філософів пройшло певну філософську, основним чином неокантівську, школу. В подальшому релігійно-містичні напрямки не тільки співіснували з академічним неокантіанством (О.Введенський, 1.Лапшин, П.Новгородцев), інтуїтивізмом (МЛоський), феноменологією (Б.Яковенко, Г.Шпет), але й розвивались у тісному зв'язку з ними. Спираючись на багатовікові традиції європейської думки, використовуючи ідеї Платона й патристики, німецького класичного ідеалізму, Шопенгаура, Ніцше, Джемса, неокантіанства і феноменології, релігійна філософія XX ст. започаткувала різні варіанти релігійного екзистенціоналізму (М.Бердяєв, Л.Шестов), філософії всеєдності (С.Булгаков, П.Флоренський, С.Франк), пансенсуалізму (В.Розанов), чисельні версії релігійного модернізму, "соціального" християнства тощо.¹

Сучасна православна філософія має загалом еклектичний характер. Вона активно зближується не тільки з екзистенціоналізмом, зокрема в питаннях містичного переживання "безпосереднього духовного досвіду", а й не рідко апелює до гносеологічних засад прагматизму, неопозитивізму і герменевтики, з допомогою яких здійснюється нове осмислення Святого письма в сучасній екзегетиці, вирішуються проблеми демаркації і взаємодії філософії та богослов'я. Але найбільш характерною рисою її є сьогодні антропологічна орієнтація. Проблемне поле православної філософії все більше включає в себе проблеми реального земного світу, у центі якого перебуває людина із її земними потребами і устремліннями. Зміщення акцентів до "земної основи" пояснюється поглядом на мирську історію людини як форму об'єктивації історії спасіння людини Богом. Бог і людина в ній не тільки протистоять один одному, але й, співіснуючи, збігаються.