Тема 14. Основний зміст християнського віровчення і культу

403

(визнання істинності християнської релігії, віра в Ісуса Христа як спасителя людства і кожної людини); хрещення як акт прилучення до християнської спільноти та символ початку нового життя; дотримання християнських релігійних та моральних приписів у повсякденному житті.

Моральні категорії у світлі християнського віровчення. Моральний ідеал християнства, що водночас є ідеалом релігійним, освячує цілу низку моральних категорій та понять, надає їм своєрідного змісту та смислу. Розглянемо їх коротко.

Моральна свобода є наслідком здатності, вільного вибору людини - вибору на користь гріха та зла або ж на користь добра та Богоподібності. Моральна свобода є запорукою величі та гідності людської особистості. Проте орієнтирами у виборі життєвого шляху для людини мають бути: моральний закон, моральне відчуття, моральна свідомість. Вони, у свою чергу, дають людині розуміння і відчуття суті морального обов'язку, моральної відповідальності, моральної чесноти.

Моральний закон у християнському вченні. Його джерелом є Бог. Регулюючи основи і форми людської поведінки та стосунків між людьми, підтверджуючись повсякденним досвідом, моральний закон набув сили природного закону, єдиного для всього людства, незалежно від історичної епохи, географії, нації та віросповідання. За висловом ранньохристиянського апологета Юстина Філософа (Мученика), "Бог встановив, що саме завжди й повсюди є справедливим, і кожен народ знає, що перелюб, вбивство й тому подібне є гріхом. І кожна людина, яка чинить це, не може звільнитися від думки, що чинить беззаконня". Дотримання морального закону, що зафіксований передовсім у Заповідях, даних Богом Мойсею, є для християн необхідною, елементарною вимогою моральної поведінки.

Християнське моральне почуття і моральна свідомість. Складниками тут виступають такі явища, як сором, сумління, обов'язок, відповідальність, прагнення до добра. Сором є природною схильністю людини до переживання ніяковості або страху перед викриттям аморального вчинку - перед ганьбою та безчестям. Сором, сором'язливість допомагає людині убезпечити себе від можливого аморального вчинку, робить моральну природу її тоншою та чутливішою, виступає гарантією цнотливості і скромності.

Особистим усвідомленням та особистим переживанням людини щодо праведності чи неправедності власних вчинків є сумління або совість. Сумління вважається індивідуалізованим, внутрішнім виявом та свідченням природного морального закону. Життя людини в мирі з Богом, з ближніми та з самою собою означає чисте сумління.

Внутрішній вимір морального закону як запоруку індивідуальної моральності старозавітна та новозавітна (євангельська) традиція виражала в понятті "серце". Апостол Павло був одним з перших, хто запозичив поняття

404

Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

"совість", "сумління" з елліністичної традиції свого часу. Для Павла "сумління" означало усвідомлення нового життя, заснованого на вірі в Ісуса Христа. Віра розумілася як особистий зв'язок людини з Богом, що забарвлює собою погляди людини на всю навколишню дійсність. Сумління тут включає всю повноту внутрішнього життя людини, яке розглядається у світлі християнської віри та християнських моральних настанов.

Отже, в Біблії совість, сумління відкривається в двох основних значеннях. По-перше, це - духовний закон, який визначає весь внутрішній світ особистості, яка вступила на шлях християнського життя. По-друге, сумління є своєрідною здатністю морального судження, за допомогою якої людина в кожному окремому випадку визначає, як їй чинити. Християнські богослови називають совість "голосом Божим в душі людини", "спів-знанням (з Богом) вищої Божої правди".

Центральне місце совісті, сумління у моральному житті людини підкреслювали такі християнські богослови старих часів, як Оріген, Блаженний Єронім, Блаженний Августин, Климент Олександрійський, Григорій Богослов, Григорій Ніський, Іван Золотоуст. Було визнано, що саме совість, сумління знаходиться у кожної людини на певному рівні чистоти та досконалості. Хоча совість внаслідок поганого виховання та аморальної поведінки може зачерствіти і стати пасивною, але вона ніколи не зникає. Тому для кожного зберігається можливість морального відновлення особистості. Пробудження та очищення совісті саме і є найголовнішою ознакою морального розвитку та вдосконалення кожної людини.

Формування християнської совісті здійснюється в процесі усього життя, коли вдосконалюється здатність людини бачити цінність або ж нікчемність власних вчинків у світлі християнського вчення про моральність. За християнським вченням, вирішальне значення для формування совісті має набуття людиною благодаті та дарів Святого Духу. То ж справжнє виховання совісті відбувається у християнській сім'ї та через участь людини в житті Церкви. Головними засобами освячення совісті вважаються віра в Христа, участь в Богослужінні та, зрештою, моральне життя за християнськими приписами.

Поняття морального обов'язку постає і формується досвідом повсякденного життя. Християнське "моральне вчення розглядає моральний обов'язок як певну внутрішню вимогу - потребу відповісти добром (благодіянням) на чийсь добрий або корисний вчинок. Якщо порівнювати обов'язок із сумлінням, то обов'язок - це така необхідність чинити згідно з моральним ідеалом, яка накладається на людину її власним розумом і розумом же обґрунтовується. Визнання ж цінності та доцільності доброчесної поведінки, милосердя, творіння, добрих справ означає для християнина моральний обов'язок втілювати таку лінію поведінки у своєму власному житті. Відкритість, зрозумілість, визнання цінності морального ідеалу, вираженого у заповідях Любові, накладають на християнина моральний обов'язок прагнути цього ідеалу.