logo search
544702

4. Іслам

За кількістю своїх послідовників іслам є другою (після християнства) світовою релігією. За приблизними підрахунками, загальне число мусульман на земній кулі складає десь один мільярд. Вони мешкають у більше, ніж 120 країнах. В 28 країнах іслам є державною релігією (Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Мароко, Саудівська Аравія, Пакистан та інші). Переважна більшість мусульман (понад дві третини загальної кількості) живуть в Азії. Це приблизно 20 % населення цієї частини планети. Біля 30 % послідовників ісламу живуть в Африці, що складає приблизно 49 % населення цього континенту. Відтак, основна маса віруючих мусульман зосереджена на цих двох континентах світу.

Іслам - відносно молода світова релігія. Він виник на початку VII ст. н.е. Формально часом появи ісламу вважається 622 p., коли засновник нової релігії Мухаммед був змушений тікати із свого рідного міста Мекки в сусідню Медіну. Пануюча аристократична верхівка племені корейшитів не прийняла його вчення. Це відбулося 26 липня 622 р. Від цієї дати і починається мусульманське літочислення.

Час виникнення ісламу (кінець VI - початок VII ст.) - період гострої соціальної та політичної боротьби, швидкого руйнування первісного ладу та формування раннього класового суспільства на Аравійському півострові. Водночас загострилась озброєна боротьба двох світових імперій - Візантії та сасанидського Ірану. Соціальні та ідейні хвилювання своїми відгомонами доходили й до Західної Аравії. Як соціальне та духовне явище, іслам був, з одного боку, підсумком особливого розвитку суспільства аравійського півострова, а з другого - одним з породжень загальних процесів, які тривали на Ближньому Сході в епоху від давнини до середньовіччя. Виникнення ісламу пов'язане як з впливом та розвитком монотеїстичних релігій - іудаїзму та християнства, так і з еволюцією релігійної свідомості мешканців Аравії, із

380

Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

специфічними аравійськими формами синкретичного монотеїзму. З'явилися люди, які вірили у єдиного Бога, але вони не відносили себе до якоїсь офіційної релігії. Активно відбувався процес етнічної та культурної консолідації арабів, формувалась єдина арабська мова. Потреба в ідеологічному обгрунтуванні цих політичних, економічних та соціальних змін, у стимулюванні їх розвитку породила в Аравії різні ідейно-політичні рухи. Іслам був виявом цих загальних процесів. Він став важливим фактором у становленні середньовічної арабської народності, нового політичного утворення - Халіфату, нової етноконфесійної спільності - громади мусульман (умма).

На відміну від християнства, іслам народжувався в умовах боротьби багатьох економічних укладів. З одного боку, в арабських племенах велась жорстока боротьба між могутньою родовою аристократією племені корейшитів, а з другого - масою вільних бідняків - простих ремісників, землеробів, кочівників-пастухів. Ця боротьба, що розгорнулась в умовах первісного ладу, розхитувала його і наближала перехід до класового суспільства. Роздробленість арабських племен, їх економічна відсталість, перехід до класового суспільства з сильною централізованою державною владою - все це викликало потребу в суспільній силі, яка спроможна була б здійснити це історичне завдання. Такою силою постав народжений феодальний устрій. Йому необхідно було об'єднати всі арабські племена для захисту від ворожих сусідів - Візантії та Ірану. Однією із перешкод на шляху до здійснення цього завдання були старі плем'яні культи, які підтримували віджилі традиції первісного ладу. Тому, починаючи з кінця VI ст. серед арабів починається реформаційний рух, відомий під назвою Хафінського (від араб, "хафін" - пророк). Цей рух охоплює всю територію Аравії. Складається ряд центрів релігійної реформації. Найбільшим з них був Йємен на півдні Аравії. На чолі цього руху стає Мусалім. Другий центр реформаційного руху розмістився на північному заході півострова. Вождем його стає виходець з роду корейншитів Мухаммед, котрий після довготривалої боротьби одержав перемогу як над старою родовою аристократією, так і над Мусалімом.

Виникнення ісламу підпорядковується загальним закономірностям формуванням світових релігій. Він виник на базі родоплем'яних культів одного із найбільш впливових племен Західної Аравії - курейшитів. їхнім плем'яним богом був Аллах (араб. Аль - Ілах), який з часом витіснив богів слабкіших племен. В цілому соціокультурна ситуація того часу сприяла формуванню в арабів монотеїзму.

Звичайно, процес формування монотеїстичної релігії не проходив тут сам собою. Рішучий імпульс йому надала реально історична особа - пророк Мухаммед (570-632 pp.). Полишивши торгові справи, він в 610 році виступив з проповіддю монотеїстичної релігії, яку назвав іслам (в перекладі з арабської означає "покірність", "віддання себе Богу"). Мухаммед проголосив, що існує

Тема 13. Світові релігії 381^

лише Аллах і що всі повинні бути покірні його настановам про царство справедливості й миру на Землі.

В проповідях Мухаммеда звучали також вимоги соціальної справедливості, братства віруючих, здійснення благодійницької допомоги бідним, засуджувалося лихварство, проголошувалася необхідність дотримуватися простих норм моралі.

Віровчення ісламу викладене в головній "священній книзі" мусульман -Корані. Зміст Корану нібито був переданий Мухаммеду самим Аллахом через ангела Джебраїла окремими одкровеннями, головним чином в Мецці і Медині в 610 та 632 pp. Основу Корану складають перші проповіді Мухаммеда. Повний текст Корану (сухуф) був зібраний після смерті Мухаммеда при Халіфі Османі. Він складається з 114 глав (сур), які мають 6236 аятів (за різними варіантами підрахунку). Коран містить віроповчальні настанови, культові приписи, приписи, які регулюють сімейні, майнові, правові та інші суспільні відносини. Тексти Корану виголошують під час публічних і приватних молитов, державних і сімейних торжеств. Багато слів і виразів із Корану увійшли в літературу та побутову мову мусульман незалежно від їхньої національності.

Вплив Корану на духовний і суспільний розвиток народів Сходу дає право віднести його до найцінніших здобутків культурного поступу всього людства. В історії людства він займає місце поряд з Біблією.

Коран разюче відрізняється від старозаповітних та євангельських текстів. Це не цілісний літературний твір з єдиною композиційною схемою, а тим більше - теологічний трактат з послідовним викладом системи віровчення ісламу. Коран народжувався стихійно, віддзеркалюючи вир життя суспільства на зламі епох, а тому не мав будь-якого плану. В Корані зібрані виступи, проповіді, "пророчі одкровення", що вмовляють чи викривають, повчальні історико-релігійні оповіді про долю стародавніх народів і посланих до них пророків, містить притчі й заклинання, етико-правові та обрядові приписи. Усе це було проголошене в різний час, протягом більш як двадцяти років, перед різними аудиторіями з приводу різних конкретних обставин, мало зв'язок з різними подіями або ж народжувалося через якісь суто внутрішні причини.

Крім релігійно-філософського, законодавчого та історико-культурного, викликає інтерес і літературний аспект вивчення Корану. Це найдавніша пам'ятка прози арабською мовою, що відобразила, завдяки художнім засобам, етапи еволюції особистості Мухаммеда, його утвердження як віровчителя і людини нової епохи. Сприйнятий як слово Аллаха, Коран став джерелом формування єдиної літературної мови арабських народів.

Як святе письмо мусульман, Коран відіграє важливу роль у житті сучасних мусульманських держав. Якщо Коран - це святе письмо мусульман, то святим переказом ісламу є Суна - збірка переказів (хадисів). Вона вміщує епізоди з життя Мухаммеда як зразок для наслідування всьому мусульманському світові.

В ісламі принцип монотеїзму проведений більш послідовно, ніж в інших

382

Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

релігіях. Тому першим догматом віровчення ісламу є віра в єдиного бога Аллаха. Аллах, утворивши все існуюче, є вищим і всемогутнім, мудрим, милостивим і верховним суддею. Поруч з ним нема інших богів, ніяких самостійних істот. Аллаху покірні всі явища природи, люди, ангели і демони. Другий догмат ісламу

В ісламі є дві основні течії - суннізм і шиїзм. Шиїтська система віровчення, розроблена в XII - XIII ст., визнає тільки 5 догматів: 1) Таухід - єдинобожжя. 2) Адль - справедливість. 3) Нубуваат - пророцтво. 4) Імамот - влада імамів. 5) Кіямат - воскресіння мертвих.

В середні віки були систематизовані обрядові вимоги ісламу. П'ять з них виділені окремо і названі "стовпами": 1. Сповідання віри. 2. Виконання намазу -п'ятиразової молитви. 3. Дотримання посту (урази) протягом місяця рамадану. 4. Виплата релігійного податку зак'ят, садаку. 5. Паломництво в "священні місця" ісламу - хадж. В хадж увійшло й поклоніння могилі Мухаммеда в Медіні, молитви в ряді історичних міст. Кожний мусульманин прагне хоч раз в житті побувати в Мецці, де знаходиться Храм Кааба з відомим чорним каменем -посланцем неба. Крім цих основних обрядових звичаїв в ісламі існують й інші, наприклад, джихад - участь у війні за інтереси своєї країни.

Мухаммед заклав першу в мусульманському світі мечеть. Вона мала вигляд квадратного майданчика. Молитовні збори проходили тут під відкритим небом.

Найбільш важливим обрядом мусульман є обряд суннет (обрізання), якому піддаються хлопчики у віці від 7 до 15 років. Цей обряд є внутрішньою ознакою релігійної приналежності, служить меті відособлення мусульман від людей інших віросповідань.

В ісламі, як і в інших релігіях, окрім обрядів і традицій, існують ще й чисельні свята. Класичний ортодоксальний іслам узаконив всього лише два -Курбан-байрам та Ураза-байрам.

Свято Мавлід (день народження пророка) відзначається мусульманами за місячним календарем у місяці рабі-аль-авваль. 29 серпня 570 року нашої ери за арабськими джерелами народився пророк.

Мухаммед - пророк ісламу. Він походив із небагатого, але знаменитого роду Хашим. Особливе місце в генеалогічному дереві Мухаммеда посідав його дід Абд ель-Мотталіб. В час, коли Мухаммед став старійшиною племені, основні посади в Мецці були в руках нащадків Кусая, які очолювали найбільші клани. їм належали ключі від храму Кааби, нагляд за криницею Зам-Зам, судочинство, вирішення питань зносин з іншими племенами, зберігання священного стяга, що