Тема 15. Конфесійна філософська теологія

417

"серединним шляхом" (маджхима патіпада), який сприяє і баченню і знанню, веде у світ мудрості, прозріння та нірвани. Серединний шлях - це так званий "благородний восьмеричний шлях", побудований на вірному розумінні, вірному намірі, вірній мові, вірній поведінці, вірному житті, вірному зусиллі, вірному відношенні і вірній зосередженості. Сасарестічне буття детермінується п'ятьма сканхами (тілом, почуттям, сприйняттям, діями і свідомістю) і пов'язане з народженням, хворобами, смертю, з відчуттям приємного і неприємного, бажаного і небажаного, дійсного й ілюзорного тощо. Повне розмежування і подолання цих дукх, звільнення від них можливе лише на цьому серединному шляху.

Друга проповідь - Анатталаккхана-сутра (Сутра про суть анатмана), пов'язана з буддійською теорією душі, існування якої заперечується. Коли б існувала душа, то тіло не було б об'єктом дукхи, тобто існувала б можливість творити тіло за конструкцією душі. Такими ж бездуховними є скандхи - почуття (ведана), сприйняття (санья), дії (санкхара), свідомість (віджня). Вони, як і тіло, непостійні та змінні. Усвідомлення цієї істини і звільнення від цих скандх робить людину щасливою і вільною.

Суть третьої проповіді - Пітіччасамуннада (Закон залежності походження) пов'язана з теорією "колеса життя" (сансара). Це колесо життя приводиться в рух невіглаством, яке захмарює істинний розум людей та обумовлює її моральні й аморальні дії (санкхара). На їх основі будується буденна, зорієнтована на традиційні цінності, свідомість. Свідомість відокремлює у навколишньому світі найменування та форми (намарупа), які є об'єктами шести органів (салаяатана): очей, вух, носа, язика, тіла і думки. Вони детермінують контакт (пассе) форм й найменувань. На основі цього контакту з'являється почуття, почуття викликають бажання (танха), бажання стають причиною скупості (упадана), скупість веде до жадоби вічного існування (бхава), а жадоби до життя веде вже до нового відродження (дхати). Нездоланним результатом народження є старість і смерть (джарамарана). Тобто, все живе приречене на колообіг в колесі життя доти, поки не звернеться до вчення Будди.

Як бачимо, філософським осереддям цих проповідей є пояснення Буддою основних концептів, що ведуть до повного осягнення істини, до прозріння. Логіка тут така: існує дукха й існує причина дукхи, існує кінець дукхи й існує шлях подолання дукхи. Саме у зв'язку з цим вибудовується відома буддійська теорія "чотирьох благородних істин": "жити - значить страждати", "причина страждань - бажання", "для звільнення від страждань слід позбавитися від бажань" а "шлях позбавлення від бажань - у дотриманні вчення Будди", яке веде до головної мети людського життя - нірвани. Відтак сансаристичне буття, замішане на сандхах, з необхідністю обумовлює хворобливий умонастрій людини, який призводить до егоїстичної та егоцетричної свідомості. Віддавшись

14 0—361

418 Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії

пристрастям, розбещена ненавистю, наповнена гнівом і втягнена в потік бажань, людина приречена на страждання і не в змозі звільнитися від них ні в площині виховання, ні в площинні навчання (адже вони теж побудовані на сансеретичних стереотипах!). Причина дукх і пов'язаних з ними страждань полягає в тому, що людина страх часу і смерті намагається з допомогою віри у вічну субстанцію (душу) увічнити своє "я", проектуючи його і в цьому, і у потойбічному світах. Тільки істинне злиття, що зводиться до розуміння буддійської тріади: анніча-дукха-фнфтман, сприяє подоланню дукхи. Прозріння наступає тоді, коли розум звільняється від прихильності до скандх. Той, хто подолав п'ять прихильностей, вважається таким, що "подолав потік". В такий спосіб досягається перший рівень нірвани, якому властива лише відсутність страждань. Досягти ж особливого стану, вільного від будь-яких моральних і розумових нашарувань, де світовідчуття зливається з буттям як таким - можливе лише на вищому рівні нірвани (махапарінірвана).

На цій буддійській релігійно-філософській основі в подальшому була вибудована відповідна космологічна картина буття, яка стала базовою для вчень різних шкіл буддизму. Ця картина зображається в буддизмі у формі піраміди, що включає 31 рівень існування (11 рівнів чуттєвого світу - кама-лока; 16 рівнів світу форм-рупа-лока; 4 рівні світу без форм - арупа-лока). Ідея піраміди проста: існує світ конкретних людських пристрастей, світ уявний і світ космічної свідомості, з яким може злитися розум людини. Кожен з тих світів членується на певному рівні. Сприйняття людиною буття залежить від того, на якому з рівнів знаходиться її свідомість. Зазначимо лише, що в буддійській філософії ця ідея надзвичайно ускладнена і, до того ж, космологічна піраміда динамічна за своїм характером. Опріч цього, більшість релігійно-філософських положень буддизму символізована. Скажімо, через символіку яни (шляху) пояснюються методи осягнення істини, через символіку чакра (колеса) - дія закону залежного існування, а через мандала (геометричну символіку) - суть буддійських вчень тих чи інших релігійних течій.

Особливістю буддійської космології є те, що вона являє собою певного роду матрицю, кожен компонент якої пов'язаний з окремим положенням вчення, а всі компоненти об'єднані в струнку логічну систему, яка є структурним каркасом буддійського світогляду.

Проблемне поле буддійської філософії протягом її історії видозмінювалося, уточнювалось до вимог часу, культурного простору та світоглядних орієнтацій тієї чи іншої школи. А їх у буддійській філософії нараховується більше вісімнадцяти! Найбільш відомими і впливовими серед них вважаються вайбхашика (Сангабхадри, Яшомітри та ін.) та йогачари (Майтрен, Асанта, Дігнаті, Дхармакіті). Не руйнуючи загальну картину буддійського світобачення і спосіб буття буддійської філософії, вони інтерпретують основні положення об'єктивного ідеалізму (мадх'яміки) та зосереджуються на розробці